Читати книгу - "Життя, наче сон..., Керницький Іван"
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Життя, наче сон..." автора Керницький Іван. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Скажіть собі, що теперішній світ — це ярмаркова мелодрама і що в нашому житті відбувається все, приблизно, так, як у ляльковому театрі. Десь, там, за небесними лаштунками, сидить собі Той Найвищий Режисер і тримає, намотані на палець, ниточки химерної нашої долі… Мільйони, більйони таких ниток, прошу я вас! От, і була собі, між іншими, така одна кукла, яка тридцять років носила чорну тоґу і нічого більше не робила тільки пискувала в суді. І називалася — пан меценас! А одного красного поранку Той Великий Режисер стягнув із неї тоґу, одягнув ув "оверолі", дав "мапу" до руки і сказав: "Стан! Доволі того пискування! Тепер починається клінування!" Ну, і що сталося?.. Наступив заколот атомів? Завалилася соняшна система?.. Нічого подібного! Кукла — лишилася куклою, тільки виконує інші рухи, скажім — інакше подриґує. (Випив чарку до дна).
Пані Ольга ніжно кладе руку на його рам'я:
— Хтось, колись, в цій кімнаті, сказав, що не варто вертатися думками в минуле…
— Маєте рацію"… А те, що минуло, не згадуйте, пане-брате!.." Колись прекрасно співав цю арію Михайло Волинський!.. Кажуть, тепер, десь на фармі сидить…
— Скажіть дещо про себе, пане Михайле. Ви — сам?..
— Сам, як палець, золотко моє. Можна пустити легеньку музику?
— Будь ласка.
Меценас пускає радіо притишеним ходом…
— Так… Все пішло шкереберть і лягло в руїнах… Дружина, як знаєте, померла ще на першій еміграції. Один син пропав у Дивізії, другий загинув при УПА… А щоб картина нашої дійсности була доповнена, то недавно написали мені через Польщу, що невістку з дітьми вивезли червоні на Схід… (Помовчавши:) А ви?..
— Я — навпаки, приїхала сюди з численною родиною. Ми тягнулися всі разом, як цигани: брат, братова, дві заміжні дочки з чоловіками і внуками. Та й взяли собі, на додаток, такий непотрібний багаж, як бабцю…
— Агій, стільки їх, і пустили вас працювати?
— Та в цьому випадку я сама винна. Вони, власне, не пускали, відраджували, а я таки пішла. Відразу заразилася духом цієї країни. Тут бо кожний здається на власні сили і старається тягнути до кінця, рештками віддиху. А, поза тим, старим з молодими не подорозі. Вони мають свої клопоти, свої проблеми, яких ми вже не розуміємо, бо ми люди старої дати, пане Михайле— Перед ними, молодими, життя, майбутнє, а що перед нами?..
— Що перед нами?.. Один легенький вальчик! Чуєте?.. Якби спеціально для нас! Мадам!
Пані Ольга стягаючись:
— Пане Михасю, ну, що ви?.. Танцювати? Тут?..
— А хто тут бос?
Пішли в танець, закрутилися довкола стола під звуки "блакитного вальчика". Пані Ольга з рум'янцями на обличчі:
— Ні… дякую, я вже задихалася… я вже ні до чого…
Меценас шармантно цілує її руку:
— Ну, що ви, золотко моє, та ж ви так легко ходите, як та мала Заклинська! Пізнати добру школу — Перемиський Інститут! Всі інститутки танцювали, як богині.
— Пригадалися давні часи…
— Красні часи, прошу я вас, красні часи! Гей… інакше було життя, інший дух, інша епоха. Пригадуєте собі, тоді, в Глубічку Великім, коли я перший з вояків попросив вас до танцю?..
— Це було тоді, як зажурились Стрільці Січовії, бо… Збруч-річку проходили…
— І за тиждень перейшли, прошу я вас! Тиждень після того, як наша штабова сотня робила прощальні вечерниці в гостинних покоях о. декана Білинського…
— Не забувайте, що того пам'ятного вечора сталася ще одна важлива подія!
— Ну, ну?
— Один молодий хорунжий освідчився наймолодшій панні Білинській.
— От, іменно, що хорунжий, золотко моє! Точно, як стоїть в стрілецькій творчості: або хорунжий, або поручник, інших ранг ці пани з Пресової Квартири не признавали. Але, подумайте, що за фантазія була в такого джуса: з помпою, з квітами, з серенадою освідчатися такій малій… —
— Перепрошую вас, я вже була тоді велика панна: скінчила дванадцять років!
— О, пардон! Як так, то вибачте, велика панно!.. І справді — ви були тоді, як на ваш вік, дуже поважна особа!
— А найцікавіше, що ви робили собі з того забаву, а я потрактувала тоді ваші освідчини зовсім поважно… По-дитячому поважно, розуміється… І дуже, потім, переживала це перше "розчарування" мойого життя.
— Гай-гай!.. Дивні діла Твої, Господи! Як воно, все ж таки, чудно якось складається: тоді, коли я освідчався вам на жарт, то ви потрактували мої освідчини серйозно, а коли, десять літ пізніше, я освідчився вам насправді… —
Пані Ольга тихим голосом:
— Пане Михайле, ви знову викликаєте тіні минулого…
— Рація, не треба. Пардон, золотко моє. Більше не буду. (Встав, закурив).
— Я хотіла б тільки сказати, що і другі ваші освідчини я трактувала поважно, навіть дуже поважно… але тоді була змінена ситуація… Ви розумієте — я вже була тоді по слові з моїм чоловіком, коли, ви, несподівано, вернулися з-за кордону, зі студій, і…
Меценас кладе свою руку на її долоню:
— Все в порядку, золотко моє, я ніколи не робив та й тепер не думав робити вам закидів з цього приводу. Я розумію вас як і тоді розумів, що в такій ситуації ви не могли інакше поступити… Зрештою, ваш покійний чоловік, була прекрасна людина! Прекрасна людина!.. Ну, та ж мій кріґскамерад, рахувати, товариш з одної сотні! Знаменито грав фербля, завжди мене обгравав! А який віцман був!.. Пані Олю, знаєте що? Вихилім цей келих за все гарне, що було і минуло! (наливає вина).
— За молодість, яка не вернеться?..
— І якої не здоженеш вороними кіньми на калиновім мості!
Радіоприймач заграв танґо. Меценас подає руку пані Олі:
— Можу вас просити до танґа?
— Ой, ні, я того ніколи не танцювала.
— Хіба ж це танець? Звичайне пересування ногами. Я вас навчу!
— То вже пізно на науку…
— Ніколи не є пізно, золотко моє! (бере її в танець). Отак, сміло, відважно: раз-два-три, раз-два три! А що? Ну?..
Танцюють, Меценас стиха приспівує до такту, пані Ольга ніжно притулила голову до його грудей. В середині танку Меценас пристає, пильно вдивляється в очі пані Ольги:
— Ви знаєте, любко, що сказав один великий мудрець?
— Ні, слухаю.
— Сказав — до трьох разів штука!
— Це був справді великий мудрець…
— От, цікаве, що наступило б, коли б я ще третій раз освідчився вам?..
Пані Ольга ледве чутно:
— Справді цікаво…
Раптом — задзвонив телефон! Меценас стрепенувся і — розгубився в цьому моменті, не знає, що йому робити… Пані Ольга з посмішкою:
— Ну, хто тут бос?..
Меценас рішучим кроком підходить до стола, піднімає слухальце і каже владним голосом:
— Ти тепер — шарап!!
Кладе трубку з міною тріюмфатора…
Пані Ольга ніжно кладе руку на його рам'я:
— Хтось, колись, в цій кімнаті, сказав, що не варто вертатися думками в минуле…
— Маєте рацію"… А те, що минуло, не згадуйте, пане-брате!.." Колись прекрасно співав цю арію Михайло Волинський!.. Кажуть, тепер, десь на фармі сидить…
— Скажіть дещо про себе, пане Михайле. Ви — сам?..
— Сам, як палець, золотко моє. Можна пустити легеньку музику?
— Будь ласка.
Меценас пускає радіо притишеним ходом…
— Так… Все пішло шкереберть і лягло в руїнах… Дружина, як знаєте, померла ще на першій еміграції. Один син пропав у Дивізії, другий загинув при УПА… А щоб картина нашої дійсности була доповнена, то недавно написали мені через Польщу, що невістку з дітьми вивезли червоні на Схід… (Помовчавши:) А ви?..
— Я — навпаки, приїхала сюди з численною родиною. Ми тягнулися всі разом, як цигани: брат, братова, дві заміжні дочки з чоловіками і внуками. Та й взяли собі, на додаток, такий непотрібний багаж, як бабцю…
— Агій, стільки їх, і пустили вас працювати?
— Та в цьому випадку я сама винна. Вони, власне, не пускали, відраджували, а я таки пішла. Відразу заразилася духом цієї країни. Тут бо кожний здається на власні сили і старається тягнути до кінця, рештками віддиху. А, поза тим, старим з молодими не подорозі. Вони мають свої клопоти, свої проблеми, яких ми вже не розуміємо, бо ми люди старої дати, пане Михайле— Перед ними, молодими, життя, майбутнє, а що перед нами?..
— Що перед нами?.. Один легенький вальчик! Чуєте?.. Якби спеціально для нас! Мадам!
Пані Ольга стягаючись:
— Пане Михасю, ну, що ви?.. Танцювати? Тут?..
— А хто тут бос?
Пішли в танець, закрутилися довкола стола під звуки "блакитного вальчика". Пані Ольга з рум'янцями на обличчі:
— Ні… дякую, я вже задихалася… я вже ні до чого…
Меценас шармантно цілує її руку:
— Ну, що ви, золотко моє, та ж ви так легко ходите, як та мала Заклинська! Пізнати добру школу — Перемиський Інститут! Всі інститутки танцювали, як богині.
— Пригадалися давні часи…
— Красні часи, прошу я вас, красні часи! Гей… інакше було життя, інший дух, інша епоха. Пригадуєте собі, тоді, в Глубічку Великім, коли я перший з вояків попросив вас до танцю?..
— Це було тоді, як зажурились Стрільці Січовії, бо… Збруч-річку проходили…
— І за тиждень перейшли, прошу я вас! Тиждень після того, як наша штабова сотня робила прощальні вечерниці в гостинних покоях о. декана Білинського…
— Не забувайте, що того пам'ятного вечора сталася ще одна важлива подія!
— Ну, ну?
— Один молодий хорунжий освідчився наймолодшій панні Білинській.
— От, іменно, що хорунжий, золотко моє! Точно, як стоїть в стрілецькій творчості: або хорунжий, або поручник, інших ранг ці пани з Пресової Квартири не признавали. Але, подумайте, що за фантазія була в такого джуса: з помпою, з квітами, з серенадою освідчатися такій малій… —
— Перепрошую вас, я вже була тоді велика панна: скінчила дванадцять років!
— О, пардон! Як так, то вибачте, велика панно!.. І справді — ви були тоді, як на ваш вік, дуже поважна особа!
— А найцікавіше, що ви робили собі з того забаву, а я потрактувала тоді ваші освідчини зовсім поважно… По-дитячому поважно, розуміється… І дуже, потім, переживала це перше "розчарування" мойого життя.
— Гай-гай!.. Дивні діла Твої, Господи! Як воно, все ж таки, чудно якось складається: тоді, коли я освідчався вам на жарт, то ви потрактували мої освідчини серйозно, а коли, десять літ пізніше, я освідчився вам насправді… —
Пані Ольга тихим голосом:
— Пане Михайле, ви знову викликаєте тіні минулого…
— Рація, не треба. Пардон, золотко моє. Більше не буду. (Встав, закурив).
— Я хотіла б тільки сказати, що і другі ваші освідчини я трактувала поважно, навіть дуже поважно… але тоді була змінена ситуація… Ви розумієте — я вже була тоді по слові з моїм чоловіком, коли, ви, несподівано, вернулися з-за кордону, зі студій, і…
Меценас кладе свою руку на її долоню:
— Все в порядку, золотко моє, я ніколи не робив та й тепер не думав робити вам закидів з цього приводу. Я розумію вас як і тоді розумів, що в такій ситуації ви не могли інакше поступити… Зрештою, ваш покійний чоловік, була прекрасна людина! Прекрасна людина!.. Ну, та ж мій кріґскамерад, рахувати, товариш з одної сотні! Знаменито грав фербля, завжди мене обгравав! А який віцман був!.. Пані Олю, знаєте що? Вихилім цей келих за все гарне, що було і минуло! (наливає вина).
— За молодість, яка не вернеться?..
— І якої не здоженеш вороними кіньми на калиновім мості!
Радіоприймач заграв танґо. Меценас подає руку пані Олі:
— Можу вас просити до танґа?
— Ой, ні, я того ніколи не танцювала.
— Хіба ж це танець? Звичайне пересування ногами. Я вас навчу!
— То вже пізно на науку…
— Ніколи не є пізно, золотко моє! (бере її в танець). Отак, сміло, відважно: раз-два-три, раз-два три! А що? Ну?..
Танцюють, Меценас стиха приспівує до такту, пані Ольга ніжно притулила голову до його грудей. В середині танку Меценас пристає, пильно вдивляється в очі пані Ольги:
— Ви знаєте, любко, що сказав один великий мудрець?
— Ні, слухаю.
— Сказав — до трьох разів штука!
— Це був справді великий мудрець…
— От, цікаве, що наступило б, коли б я ще третій раз освідчився вам?..
Пані Ольга ледве чутно:
— Справді цікаво…
Раптом — задзвонив телефон! Меценас стрепенувся і — розгубився в цьому моменті, не знає, що йому робити… Пані Ольга з посмішкою:
— Ну, хто тут бос?..
Меценас рішучим кроком підходить до стола, піднімає слухальце і каже владним голосом:
— Ти тепер — шарап!!
Кладе трубку з міною тріюмфатора…
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя, наче сон..., Керницький Іван», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Життя, наче сон..., Керницький Іван» жанру - 💙 Класика:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя, наче сон..., Керницький Іван"