Читати книгу - "Життя в натхненні, Михайло Мішин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мій батько, Петро Маркович Потапенко, був з великої родини. Їх було 12 дітей у родині. Але справа в тому, що їх тільки двоє вижило. Були такі часи, що лікарів майже не було. Тому водили дітей тільки до бабок, що шептали. І тільки двоє із дванадцяти вижило - мій батько і його сестра Галя. Вони були сильніші за інших, то й прожили довго, до 90 років.
Дідусь та бабуся, батьки мого батька, були простими людьми, займалися тваринництвом.
Батько мій закінчив три класи. На ті часи він був досить грамотний.
Йому прийшлося побути у 1914 році на фронті. Батька взяли у експедиційний корпус і відправили до Франції. Він був поранений у ногу. У Франції його лікували. Після того у нього права нога у коліні так і не гнулась. До кінця своїх днів він був інвалідом.
Не дивлячись ні на що, батько весь час займав керівні пости у колгоспі. Він був завгоспом, завферми, завідувачем крамниці, головою сільради. Де батько тільки не робив - весь час він був керівником, і добре виконував усі свої обов'язки.
Коли батьку було 19 років, він одружився із моєю мамою, Веклою Харитонівною Литвин.
Мама теж з великої родини. Але у них всі діти живі були. Боже, я і не перелічу, скільки їх: Серьога, Марфа, Галя, Оксана.. Дуже багато було дітей у них. Всі були живі, вся рідня спілкувалася між собою.
Жили вони в інших селах. Як тільки десь зустрінуться - то це поклон передають, розпитують.
Або поїдемо у гості. А раніше який був транспорт - сіли на бричку та й приїхали у гості. Так уже радості! І на стіл накривають, і що є у сумку дають. Чи кусок сала, чи кукурудзу, чи ще що-небудь - то це обов'язково діляться. Наскільки були гостинні, наскільки їх любили!
Були вони дуже поважні люди. Я всі тонкощі не можу передати. Але я знаю одне - коли не стало мами (вона раніше померла, за два роки до батька), так приїхало стільки людей, як наче депутата хоронили. Скільки було квітів, скільки було машин! Хоч це був 85-й рік, і тоді ще було мало машин.
У батьків були дуже добрі стосунки. Вони були такі розумні. Вони ніколи нас не ругали, вони ніколи нас не били. Вони сказали - і все.
Ось, припустимо, сусідка так учила свою дитину, дівчину, вишивати: пальчики, пучки, колола голкою, як тільки вона неправильно хрестик вишивала. А ми самі навчилися. І вишивали, і в'язали. Все це ми робили із задоволенням, а мама тільки радувалася, дивилася, як ми робимо.
І ми виховувалися за прикладом: як батьки себе вели, так і ми наслідували. Тому наші батьки завжди пишалися нами. Діти в них були зразкові, дисципліновані, всі вчилися добре. Тож батьки прожили не дарма своє життя.
А які батьки були співучі! Навіть вже старі, беззубі, а пісні співають!
І стоїть явір та й над водою,
На воду схилився.
Ой на козака пригодонька
Козак зажурився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя в натхненні, Михайло Мішин», після закриття браузера.