Читати книгу - "Так буває і це нормально , Safaya"

Наступного дня Олена вирішила залишитися вдома. Вона не хотіла більше переживати цієї порожнечі, яку залишав по собі кожен погляд на Артема, коли він не помічав її. Але, незважаючи на свої рішення, вона знову і знову думала про нього. Її серце кричало, що вона повинна щось зробити, що вона не може просто стояти осторонь.

Нарешті вона наважилася написати йому листа. Це було дуже сміливо для неї, але водночас вона знала, що не може тримати все в собі. Вона годинами сиділа над аркушем паперу, обдумуючи кожне слово. Вона писала й переписувала, намагаючись знайти ідеальні фрази, які б могли передати все те, що вона відчувала.

Коли лист був готовий, вона пішла до школи, щоб покласти його в його рюкзак. Її серце билося з шаленою швидкістю, коли вона підходила до місця, де Артем зазвичай залишав свій рюкзак у коридорі. Залишивши лист, вона швидко зникла, боячись, що хтось може побачити її.

Того вечора Олена не могла заснути. Її розум малював тисячі можливих сценаріїв, як Артем прочитає її листа. Вона уявляла, як він здивується, як, можливо, усміхнеться. Можливо, це буде початок чогось нового, чогось неймовірного.

Наступного дня Олена прийшла до школи раніше, ніж зазвичай. Її серце билося від очікування. Але, побачивши Артема, який ішов коридором із друзями, вона зрозуміла, що нічого не змінилося. Він навіть не зупинився біля її місця, не дивився в її бік.

Вона зрозуміла, що він або не отримав листа, або просто не захотів відповідати. Її серце стислося від болю. Вона не могла змусити себе підійти до нього, вона відчувала, як її надії руйнуються одна за одною.

Проте Олена знала, що не може просто відступити. Вона повинна була знайти спосіб, як достукатися до його серця. Але як це зробити? Як змусити когось полюбити, якщо він навіть не хоче тебе помічати?