Читати книгу - "Раб свідомості, Ель Мур"

– Ви ніколи не думали, що він був якимось відображенням вашої родини, якої не було? 

– У мене була родина, просто недовго. 

                                                ★★★

  По дорозі до Іспанії, і коли на трасі зупинилось аж п'яте авто, яке їхало туди, куди мені потрібно, і водійка погодилася мене підкинути, він був поруч. Не проронив ні слова і не смутив водія. Вона була молода, але широкоплеча й грізна з вигляду. 

– Ви борець? 

– Так. Але не бійтеся, довезу вас цілими й неушкодженими. 

– Дякую, мені трохи ніяково, що я не можу вам нічого дати. Дорога не близька, але мене справді пограбували. 

– Не сприймайте це на свій рахунок. А ви зверталися до поліції? 

– А сенс? Я не запам'ятав, як виглядав грабіжник. Він вирвав мій портфель і побіг уперед, змішався з натовпом, і я його практично одразу загубив із поля зору. 

– А ще в портфелі лежали його окуляри, і він не побачив того грабіжника, – заявив Імран із заднього сидіння, слухаючи нашу розмову. Жінка засміялася, але не щоб образити, а щоб поспівчувати. 

– Не сприймайте мій сміх за образу, просто ви виглядаєте так, неначе вам і не дуже шкода. 

– Там був гаманець зі стома баксами, окуляри й кофта від спортивного костюму. І все. 

– Хлопче, ти втік із дому? 

– Можна й так сказати. 

– Тобі, напевно, років шістнадцять? 

– Вісімнадцять. 

– У твоєму віці я була така сама, – вона кристально чітко дивилася на дорогу, поки я дивився на її обличчя. Порівнювати себе з кимось, щоб довести, що я такий не один, – це дешевий трюк, але якщо є аргументи, то трюк не такий вже й дешевий і не такий вже й трюк. 

– Я жахливо злилася на батьків за все, але потім зрозуміла, яка була дурна і що вони просто за мене переживали. 

  Мій погляд не змінився, так само як і вираз обличчя. Але всередині щось розбилося, і звук битого скла вдаряв по вухах, як хвилі під час шторму вдаряються об скелі.

– Чого ти мовчиш? – жінка почала щось підозрювати. 

– Сирота він, – ззаду почув голос Імрана, який став як рідний і приглушував звук битого скла у вухах. 

– Я сирота. 

– О Господи, – однією рукою вона тримала кермо, а іншою взялася за перенісся, неначе почала відчувати біль. 

  Я повернув голову до вікна. Дерева пролітали швидко, і я починав відчувати нудоту. Голова не боліла, і я заснув. Я спав так, як не спав ще ніколи в житті. Було спокійно, і я відчував руки мами на волоссі. Чи це був просто вітер із сусіднього вікна?