Читати книгу - "Веле Штилвелд: Сни далеких світів, Веле Штылвелд"

Шо було напередодні

На древній землі обітованій, де час тягнувся як ріка мудрості, серед гірських вершин і зелених лугів, мешкали боги. Їхнє існування було сплетене з силами природи, а їхні думки пронизували небесні простори.
Серед цих божеств була Дора, Черепаха Всесвіту, мудра і велика. Вона була хранителькою зоряних таємниць, а її шлях пролягав крізь простір і час, ведучи до вічності.
У своїх медитаціях вона бачила шляхи просування між світами, зустрічала відблиски зірок і силу галактик. Одного разу, в момент свого найглибшого споглядання, Дора побачила щось незвичайне. Її увагу привернула маленька планета, що блищала в темряві космосу. Це була Земля, маленька, але повна життя і загадок.
Здивована, Черепаха Всесвіту звернулася до інших богів, щоб поділитися своїм відкриттям. Деякі з них знехтували цією планетою, вважаючи її незначною і недостойною їхньої уваги. Але інші відчули щось особливе в цій маленькій синій точці, що пливе серед зірок. І тоді боги вирішили наблизитися до Землі, щоб дізнатися її краще.
Вони спустилися на неї в образі смертних, щоб зрозуміти її живу сутність і її долю у всесвіті. Деякі з них стали навіть людьми, тоді як інші – тваринами, а деякі навіть рослинами.
Вони жили і серед земних мешканців, вчилися і пізнавали людські страждання і радощі. Але в міру того як боги занурювалися в життя Землі, вони відчули, як вона їх змінювала. Їхні серця ставали теплішими, їхні думки – мудрішими, а їхні душі – ближчими до таємниць всесвіту. Вони знайшли на Землі щось цінне, чого не змогли б знайти у своїх божественних обителях.
Таким чином, Дора та інші боги зрозуміли, що Земля – не просто маленька планета в безмежному космосі. Вона була обителлю дивовижного життя і можливостей, які жодна інша планета не могла запропонувати.
ось чому відвідування Землі стало джерелом натхнення і прозріння, відкриваючи нові горизонти для вселенської мудрості і божественного розуміння.
З плином часу, після відходу богів, Земля почала змінюватися. Пам’ять про божеств стала згасати, наче полум'я, що затухає без джерела живлення. Замість цього, люди звернули свою увагу на самих себе і на світ, який вони створили навколо себе. Спільноти людей, утворені з розсипаних хлібних крихт пішлих богів, стали центрами людської активності. Там вони будували міста, розвивали науку, мистецтво і культуру. В них навіть народилися цивілізації, в яких спогади про богів ставали все менш яскравими, як старі фотографії, загублені у часі.
З роками і століттями люди почали забувати імена богів, забувати їхню силу і мудрість. Замість поклоніння їм, вони почали звертатися до себе і до своїх досягнень як до основного джерела сенсу і цінності. Колишні релігійні обряди і свята стали втрачати свою значимість, а культи богів розсипалися як попіл від згаслого багаття.
Варто зазначити, що з згасанням пам'яті про богів, людство не позбулося духовної потреби поклонятися їхній пам'яті. Замість того щоб поклонятися небесним істотам, люди почали шукати духовне наповнення всередині самих себе і в своїх стосунках з навколишнім світом. Однак з плином часу, з втратою пам'яті про богів, людство втратило джерело своєї духовної сили і мудрості.
Та нажаль перші три людства так і не зрозуміли, що освоєння нових зоряних світів настане лише тоді, коли ми вкладемо в наші  зоряні сподівання ц новий духовний підтекст і остаточно знайдемо свою неймовірну зоряну самість.
Не дійло до цього і четверте нинішнє людство… Грубість і заздрість замінили благородство і мудрість. Мертві ідоли, позбавлені поклоніння, стали символом морального і духовного занепаду. Таким чином, відхід богів з Землі привів до зміни самої сутності людського існування.
Землю, боги залишили за собою слід, який століттями губився в павутині забуття, залишивши людей сам на сам з собою і їхніми власними долями... Тим часом над Землею, просоченою таємничими відголосками колишніх божеств, плавали безтілесні тіні. Ці тіні були залишками могутності і присутності богів, які, здається, ніколи не збиралися перетворити цей світ на сад Едему. Замість цього вони залишили Землю в недовершеному стані, надавши людству можливість створити свій власний рай.
Ось чому люди, залишені сам на сам з цими невизначеними тінями і уривками древніх міфів, були надані самим собі, щоб шукати свій шлях до ідеального життя. Коли ж надія на благословення і допомогу згори зникла, залишивши людство перед викликом самостійно побудувати свій рай на Землі. Але жага влади, гординя і людські пороки змішалися з їхнім природним генієм і креативністю. Замість того щоб будувати рай, люди стали влаштовувати війни, руйнувати навколишнє середовище і гнатися за матеріальними благами.
Прагнення до гармонії і справедливості втрачалося під впливом корисливих інтересів і егоїстичних спонукань. А тим часом, безтілесні тіні богів залишалися мовчазними свідками цього процесу. Вони спостерігали, як людство, позбавлене направляючої руки вищих сил, втрачало свій шлях і заблукало у власних амбіціях і пристрастях. Можливість створити рай виявилася нереалізованою мрією, а втраченою надією.
Таким чином, Земля залишалася непізнаним світом, де протиріччя і сили темряви змагалися з іскорками світла і доброчесності. Безтілесні тіні богів продовжували ширяти над цим світом, чекаючи, можливо, якоїсь іншої духовної іпостасі подій або нового покоління істот, здатних привести до бажаного райського стану, також і зовнішньо огрубілих, а, отже, частина з яких були навіть випадково чи навіть поспішно матеріалізовані сутності недозіркового людства…