Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Безлюдні острови 14-16, Вальдемар Лисяк 📚 - Українською

Читати книгу - "Безлюдні острови 14-16, Вальдемар Лисяк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Безлюдні острови 14-16" автора Вальдемар Лисяк. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 15
Перейти на сторінку:
він сказав: "Хочу, щоб майбутнє мого народу сяяло, як цей камінь". Саме так він і сказав.

Коронація була економічною могилою для держави. Люди голодували, страждали і криком просили про допомогу. По натовпу демонстрантів били з мінометів. Духи чорношкірих нещасних сказали: досить! Загриміли "барабани, які говорять", що нібито були окроплені жертовною кров’ю. "Добрі духи, захистіть мене від там-тама без серця", - моляться люди хауса, але Бокасса цієї молитви не знав. Він сам не мав серця. У 1979 році його скинули. Потім з'ясувалося, що він особисто брав участь у розправі над сотнею темношкірих учнів, які першими відмовилися купувати шкільну форму. Цю форму виготовляла фабрика, яка належала імператору. Ні в кого в Центральноафриканській імперії не було на неї грошей. Дітей забили кийками.

"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".

"Хоох. Ібліс".

Лівий тижневик Jeune Afrique (Молода Африка) заявив: "Бокасса — це просто крайній випадок, карикатура на терористичні уряди третього світу. Він не єдиний лідер в Африці, який підживлює культ своєї особи, надає собі помпезні титули чи створює маріонеткові інститути (партію, парламент тощо) саме для того, щоб запобігти будь-якій еволюції. В цьому імператорі ми знаходимо компоненти найпоширенішої політичної системи в Африці, але в перебільшеній формі. Називаючи речі своїми іменами: це тиранія, яка претендує на освіченість, але насправді сліпа".

Після Другої світової війни країни чорної Африки скинули колоніальні кайдани. Свобода повинна була зробити з них негритянські раї. Чорношкірі герої боротьби за незалежність взяли владу. Вони виявилися негідниками. Їх повалили. Наступники були ще гірші. Їх теж повалили. Нічого не змінилося, чорношкірі страждали все більше і більше.

І сталося найжахливіше: біле колоніальне панування почало здаватися втраченим раєм порівняно з пануванням чорної еліти. Тієї, що дефілює на мерседесах і в шиншиллах серед голодуючих. Тієї, що тиранить плебс кривавим терором. Будує собі палаци. Розкрадає кожен цент міжнародної допомоги. Яка повертає звільнені країни у кам’яний вік.

ЗАМБІЯ ТА ЗАЇР: "Замбія здобула незалежність у 1964 році. У той час це була багата країна завдяки міді, бо країна є одним із найбільших її виробників у світі. За 16 років незалежності ця країна зуміла стати – окрім Заїру, справді поза конкуренцією (Заїр досі не оголосив про банкрутство лише через те, що міжнародні банки його несвідомо фінансують) – абсолютним чемпіоном з бездарного менеджменту" ("Парі Матч", 1981).

ГАНА: "В момент, коли Гана здобула незалежність у 1957 році, здавалося, що її чекає світле майбутнє. Англійці залишили по собі розгалужену матеріальну та соціальну інфраструктуру. Офіційний апарат був одним із найефективніших в Африці. Валютні резерви становили 481 мільйон доларів (…) Ресурси країни, яка колись вказала шлях Африці, розтрачувались надзвичайно швидко. Сьогодні це жебрацька глушина" ("Лос Анжелес Таймс", 1977). "Через 25 років після здобуття незалежності Гана представляє похмуру картину занепаду, корупції та гниття. А жодна країна Чорної Африки не мала кращих шансів початку на порозі незалежності, ціннішої сировини та кращого сільського господарства". ("Ді Вельтвохе", 1982).

ЕКВАТОРІАЛЬНА ГВІНЕЯ: "Менше ніж 10 років тому Екваторіальна Гвінея була перлиною цієї частини Африки, процвітаючим куточком (...) Сьогодні це "кімната жахів" Африки, морально та фінансово збанкрутіла країна" ("Лос Анжелес Таймс") , 1977). "На момент здобуття незалежності Гвінея була багатою країною - іспанці залишили тут чималий спадок. Усе це було змарновано" ("Жюн Африк", 1979).

ТАНЗАНІЯ: "Танзанія збанкрутувала, але це одна з тих країн на планеті, яка отримує найбільшу допомогу на розвиток на душу населення (...) Примусова колективізація завдала вирішального удару по економіці країни. Горіли цілі села, спустошувалися поля, селяни змушені були переселятися в поселення "уйамаа", незалежно від того, добре вони господарювали чи погано. "Ujamaa" означає разом. Однак громада обмежилася загальним нещастям" ("Ді Вельвохе", 1980). "Яскравим прикладом є Танзанія, де, за рясної допомоги з-за кордону, роками здійснювалося своєрідне дотаційне руйнування економіки" ("Нойє Цюрхер Цайтунг", 1982).

УГАНДА: "Уганда, яка колись була багатою в африканських термінах, занепадає" (Die Weltwoche, 1977).

КЕНІЯ: "Кенія, яка колись була житницею Східної Африки, повинна імпортувати зерно" ("Парі Матч", 1980).

МАДАГАСКАР: "Централізація та урядова інтервенціоністська сільськогосподарська політика перетворили цю країну, яка була тропічним раєм і величезним експортером високоякісного рису під французьким колоніальним правлінням, на фінансово збиткового імпортера низькоякісного рису" ("Нью Стейтсмен", 1983).

І так далі. "Hooh"!

"Незалежність втратила свій сенс і напрямок", сказав Бабу, колишній міністр економіки Танзанії.

"Африка вмирає", сказав Коджо, колишній міністр закордонних справ Того.

У 1979 році двоє французьких вчених Дюмон і Моттен написали книгу "Задушена Африка". Їх попросили надати інтерв'ю. Дюмон: "Близько через 20 років після здобуття незалежності африканські країни збанкрутували й приречені на постійне жебрацтво". Моттін: "У все це здається важко повірити, але це правда. Тут ми маємо справу з відсутністю елементарного здорового глузду та сліпотою". Третій француз, П'єр Дубле, поставив такий діагноз у 1984 році на сторінках "Л'Експрес": "Симптоми: повільний розпад, розруха, схожа на вплив іржі чи термітних колоній (...) свого роду абсолютна інерція, яка тягне за собою дегенерацію всього суспільства".

Сліпе копіювання білих зразків розвитку, які не підходять для Африки, це по-перше. Чорні лідери, які говорять гарні слова і дбають лише про себе, це ще гірше. Чорні кровососи з чорними душами. Наскільки зла історія, яка своїми руками завдає ще більшої шкоди. Що таке расизм кольору шкіри порівняно з расизмом егоїстичних нуворишів щодо своїх голодних братів?

"Хоох. Серкі, Монафікі, Могунда, Курра".

"Хоох. Ібліс".

У Старому Завіті є книга "Кохелет" (Еклезіаста). Вона каже:

"Яка користь людині від усієї праці її та від страждань її духу? Усі його дні сповнені болю й страждань. Я бачив страждання, які Бог дав витерпіти синам людським, і не було жодного втішаючого...".

І ще говорить вона, що світ схожий на "ssongo". А потім каже найголовніше:

"Що було, те ж саме й буде; і що зроблено, те зроблено, і немає нічого нового під сонцем. Якщо щось є, про що кажуть: Це нове! — так уже було в часи, які були перед нами".

Деякі вважають, що історія незалежності негритянських країн почалася після Другої світової війни. Але все вже було в ті часи, які були перед нами. Все!

Перша незалежна (звільнена) чорна держава була створена на початку ХІХ століття на Гаїті. Визвольну боротьбу очолив колишній раб Туссен Лувертюр, якого білі звільнили сорок років перед тим, коли він був молодим. Свої листи до Наполеона він підписував: "Перший з Чорних Першому з Білих".

Туссен без підстав і без суду

1 2 3 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безлюдні острови 14-16, Вальдемар Лисяк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Безлюдні острови 14-16, Вальдемар Лисяк"