Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

Коли побачила чоловіка знову, він уже був мертвий. З грудей стирчав довгий чорний стилет, а розширені очі байдуже дивилися в небо. Я обернулася в зал, очікуючи паніку, але ніхто навіть не звернув уваги на інцидент. Хоча не помітити спалах було вкрай складно, у мене досі сльозилися очі.

До незнайомця підійшли двоє чоловіків. Високі, з рельєфними м'язами, їхня шкіра мала незвичайний колір: фіолетовий з блідим сріблястим відтінком. Можливо, це були якісь нові розробки військових? Деталі одягу мені розгледіти не вдалося через сильний дощ. Той, що стояв зліва, різко присів навпочіпки й почав професійно обшукувати тіло. Його напарник уважно оглядав територію. Наші погляди зустрілися, його брови спершу піднялися, а потім він насупився. Сказавши щось напарникові, він рушив у мій бік.

Я не на жарт злякалася. Ці типи транслювали небезпеку, яку я відчувала на підсвідомому рівні. Я зрозуміла, що стала небажаним свідком, а свідки довго не живуть. Швидко піднялася і попрямувала в бік вбиральні. Не найнадійніше рішення, але до виходу я не встигну добігти. Я сподівалася на вікно, через яке можна буде пролізти в крайньому разі. Ледь встигла прикрити за собою двері, коли почула глухий гул і звук падіння меблів.

Вібрації від їхніх Малюнків я не встигла запам'ятати. Тож сподіватися доводилося лише на везіння. Постоявши хвилину з больовими імпульсами напоготові, я послабила контроль і підійшла до прибиральниці. Довелося вигадати історію про ревнивого залицяльника і просити оглянути зал. За символічну плату жінка із задоволенням погодилася відкласти прибирання та допомогти.

Повернулася вона швидко, з лукавою посмішкою повідомила, що чоловіка вивела охорона. Полегшено зітхнувши, я не могла повірити, що все так легко закінчилось. Поклавши ще одну велику купюру жінці в кишеню, попросила провести мене до чорного входу.

— Привіт, красуне! Кудись поспішаєш? — навпроти дверей, спершись об стіну і склавши руки на грудях, стояв і посміхався той самий незнайомець.

Жінка злякано ойкнула, потім заворожено втупилася на чоловіка. Вистачило всього пари секунд його пильного погляду, і прибиральниця усміхнулася. Не звертаючи на нас уваги, вона підхопила швабру і швидко зникла коридором. Що тут відбувається?!

— Перепрошую, ми знайомі? — ввічливість наше все.

— Поки що ні, але хочу виправити цю помилку, — провівши рукою по мокрому волоссю, він відштовхнувся від стіни. — Тебе мама не навчила, що недобре підглядати за дорослими дядьками? Ай-ай-ай-я... — він знущально поцокав язиком.

Чоловік, як хижак, що відчув здобич, плавно наближався. Я несвідомо зробила крок назад і поспіхом почала перевіряти всі свої бар'єри та ще сильніше зміцнювати захисні Нитки. Просто так померти мій Дар мені не дасть, але в цьому житті є речі й страшніші за смерть. Я бачила багато чого.

Підійшовши, чоловік боляче схопив мене за шию і притиснув до стіни, змусив дивитися йому в очі. Я завмерла. Його очі мерехтіли, як зірки в нічному небі. Вони вабили, в них хотілося дивитися, тонути, виконуючи будь-яку волю господаря. До тями я прийшла від гулу в голові. На автоматі виправила свій Малюнок.

Чоловік здригнувся і посилив хватку. За кілька секунд на його лобі почав виступати піт, а обличчя ставало дедалі розгубленішим і злішим. Дихати було все складніше, але я не поспішала атакувати. Не знаю як, але він явно намагався впливати на підсвідомість. Мене охоплював дослідницький інтерес. Що це за техніка гіпнозу?

— Гер, що ти там застряг?! Нам не можна спізнюватися! Ми й так від плану відстаємо на три хвилини! Мікі скоро з'явиться, — як чорт із табакерки вискочив другий інопланетянин.

Який емоційний! Зблизька хлопчина був набагато молодшим за компаньйона. Чорне кудлате волосся, лілові очі і ямочки на щоках, напевно, робили його улюбленцем багатьох.

— Я не можу пробитися в її свідомість, — кинув Гер, нахилив голову, роздивляючись мене. Я помітила неприродну форму зіниці.

— Що?! — хлопець був приголомшений. — Ти ж найкращий у цій справі!

— І тим не менше, я її не відчуваю.

Зла відповідь, і він із силою відштовхнув мене. Боляче вдарилася головою об стіну. Проморгавшись, стала відновлювати дихання. Покидьок.

— А наша красуня-то з сюрпризом! — він задумався і додав, багатозначно посміхаючись, — підеш із нами. Батько любить колекціонувати незвичайних звіряток. Будеш добре поводитися, і тобі може навіть сподобається.

Від таких перспектив мене пересмикнуло, і я вирішила діяти. Схопила одну з його центральних Ниток і відправила запрограмований імпульс нейронними клітинами. Чоловік схопився за голову і впав із важким гуркотом. Вбивати я його не планувала — відправила просто в глибоку кому.

— Ти що наробила, шейдо?! — закричав на мене симпатюля і кинув темний згусток.

Червоний спалах врізався в мій захист, але не заподіяв жодної шкоди. Окрилена удачею, я повторила маніпуляцію. Коли переконалася, що підлогу прикрашають дві симпатичні колоди, кинулася до чорного виходу. Але не дійшовши кілька кроків, я почула позаду різкий гул і провалилася в темряву.