Читати книгу - "Веле Штилвелд: Молитва на ринві, Веле Штылвелд"

Але пройшов час, і всі найшвидші і накрадені поступово бігли з меж своєї пограбованої Батьківщини, а прості столичні представники третього класу стали облаштовувати свій побут, і в раніше глухої столиці стали з'являтися справжні - зовні дубові (всередині метал- личние) – двері з прихованими секретними замками про всяк випадок.

І одного разу домушника підвело всезнаюче наведення: заздрісна навідниця прийняла майстерно розписані двері квартири Чень Хо та ажурні туалети красуні за ознаки приналежності до вищого клану ситих.

На жаль, при злому, трудязі Айні не знадобилося особливих зусиль, та й зайвої хлібної скоринки в квартирі не виявилося. У двох добре задрапованих кімнатах домушник виявив одне розкішне двоспальне ліжко під балдахіном у справжньому стилі ампір та одну досконалу і оголену істоту – жінку, чиє голе тіло воістину було прекрасним. Ось де був усім діамантам діамант!.. Схоже, молода дама свято себе блюла: він застав її за вечірнім туалетом, коли він медитувала, ретельно обтираючи і знову змащуючи кожен сантиметр своєї власної шкіри.

Все інше в квартирі чудової красуні, аж до розкішного олександрійського трюмо, мало ледь помітний для сторонніх, але гостро відчутний домушником неприкритий дух бутафорії. Все в цій квартирі, аж до постільної білизни, регулярно переставлялося і виносилося, як справжні змінні декорації.

У квартирі топ-моделі справжній сенс мала тільки сама Топ-модель – не-порівняна красуня Чень Хо!.. Після недовгих, але сумних професійних роздумів пригадав Айні в серцях жадібну бабу, з чиєї вини він опинився в цьому безглуздому театрі абсурду і готовий був тихо ретируватися. І так би, звичайно, і сталося, якби погляд Айні ще раз не намацав чарівну фігурку.

Перед ним ніжилася на ліжку богиня.

"Та це ж дівчина мрії не одного ділка! За однією їй зміг би поохотиться цілий злодійський синдикат!" - І шалений домушник прикипів поглядом до красуні.

Тепер весь час Чень Хо малювала найрізноманітніших метеликів, тоді як Айні малював тільки її чарівне тіло.

І все було б чудово, але тільки Айні не зумів втратити загострене за довгі роки почуття ризику. Він, як і раніше, любив відчувати себе улюбленим учнем Бога, і свою втілену в Чень Хо пристрасть найчастіше малював просто на плоскому даху, политому немов шоколадом, густим шаром гудрону, де Айні здавалося, що саме тут найвища точка розкриття його таланту, і що як колись злодійській, так і тепер художній успіх саме тут дарує йому Господь!

Хотілося Айні, щоб його Бог міг споглядати і Чень Хо, і вона, під його молебен, дуже часто простоювала негліже прямо перед обличчям невідомого їй Бога. У Бога вірив Айні, а вона вірила в Небо… Так ось перед Небом і Богом со-зерцал Айні піднебесну смертну красу дівчини,чию найніжнішу плоть малював на даху шістнадцятиповерхового  будинку…

Ішов час. Айні все малював і малював свою Чень - спочатку невміло, але невгамовно і пристрасно, - малював він вночі і вдень. Тепер тільки зрідка відволікаючись на фізичну любов до натурниці, та ще й на ювелірне чаклунство над новими і новими відмичками, що регулярно замовляються Інтерполом.

А життя йшло своєю чергою. Паралізований рекетир Стінг змушений був згодом погодитися на ампутацію ніг, після чого впав у депресію і потихеньку почав божеволіти... Адже і грошей і колишніх коришів до того поменшало. Братанів наздогнала непруха, їх поступово вибило і перемололо нещадний бандитський час.

Божевільним не треба докладати особливих зусиль, доводячи своє душевне нездоров'я. Зазвичай воно у них на очах. У самого Стінга воно виявилося тим, що став просиджувати цілодобово нікому не потрібний каліка в похмурому колодязі двору, найчастіше розташовуючи своє безногое тіло біля ринви, і про щось весь час тихо віщаючи в неї. Багато хто думав, що саме так колись молився. І в тому йому не заважали ні сльота, ні дощ, ні град, ні сніг, ні густі сутінки, ні полуденна спека, ні навіть... землетрус.

А трапилося й таке одного разу в столиці Нової Республіки, яка вже не один раз перестраждала. Того пізнього вечора всі жителі величезного будинку опроми-ном вискочили зі своїх вуликів-квартир і опинилися на вулиці. Серед них виявився і Айні зі своєю милкою Чень Хо.

Довго ще потім дивувалася красуня, мовляв, куди ж зникла хвалена витримка друга. Але Айні ніколи по дурному не ризикував і не розкривав перед Чень Хо справжнього свого інтересу, скажімо, чисто спортивного. Спускаючись останнім, він просто відмикав усі незамкнені похапцем у під'їзді квартири однією єдиною новою універсальною відмичкою. І йому це вдалося. Піддавалися клямки та замки найхитріших систем. Все, крім одного єдиного, з яким у домушника вийшла неприємна заковика.

То була квартира відставного підполковника АБВГДЕЙКИ Облапошина. Дверний замок у дверях персонального пенсіонера відмичка для Інтерполу відчинити не змогла. Двері їй не піддалися!.. Безперечно, над цією відмичкою треба було ще працювати. Айні засумував, – досконалості відтепер не було у його облаштованому світі… У цьому чортовому замку була невідома йому досі заковика.

Калека ще молився, майже беззвучний шепіт його йшов водостічною трубою в небо. І Небо зглянулося, поштовхи припинилися. Люди почали розходитися по домівках, навіть не помічаючи, як легко кимось були розпороше їх меркантильні земні світи ...

Повернулися до квартири – в затишну для обох постіль – і домушник із топ-моделлю Чень Хо. І тут Чень Хо безжально засміялася:

- АБВГДЕЙКА - і в Африці лиходійка.