Читати книгу - "Ніколи (не) закохаюся, Маринка Черемних "

Припаркувавши автомобіля, я поставив сигналізацію та побачив, що машина Демієна вже стоїть тут. Оце тобі й на- як він тут опинився раніше за мене? Я посміхнувся та пішов до свого кабінету. Дійшовши до нього, я побачив, що він вже відкритий. На дивані сиділи Ася та Демієн і цілувалися. Я вирішив тихо зайти та поки що мовчки постояти

- Ні, ну я звісно все розумію, але можливо потрібно хоча б двері закрити?- вони відсторонилися та кинули на мене злі погляди

- Ти як завжди вчасно, брате- сказав Демієн та підвівся з дивану, потиснувши мені руку

- А ти не міг трішки пізніше приїхати?- Ася сиділа на дивані, закинувши ногу на ногу

- Ну вибачте, що завадив вашій романтиці. Я б з радістю сюди запізнився, саме сьогодні. День розпочався в мене погано- я опустився на своє робоче місце та закрив очі, згадуючи той смарагдовий колір очей

- Щось сталося?- запитав друг

- Якась дівчина перебігала дорогу, я її ледь не збив- коротко промовив я, але по їхніх обличчях побачив, що такої інформації їм замало

- Вона спізнювалася на співбесіду, а я міг зараз не тут сидіти та розповідати вам, а лежати в травмпункті- друзі перевели на мене незрозумілі погляди

- Тобто її ти ледь не збив, а ти міг лежати у травмпункті?- сказала Ася

- Той смарагдик ледь мені вазою по голові не дала- я сів у більш зручне положення та почав шукати документи. Друзі засміялися

- Ти вже їй і кличку дав?- запитав Демієн і я ледь зрозумів, про кого він

- Її очі кольору смарагду, тому я і зробив порівняння- почав викручуватися я з ситуації, в яку сам себе загнав. Вони вибухнули сміхом

- Що смішного?- запитав я та нахмурив брови, хоча самому хотілося посміхнутися, згадуючи її очі

- Нічого, нічого, ми просто так- сказав Демієн. Ася подивилася на мене та підморгнула

- Демієне, можеш будь ласка, нас залишити з Артемом?- Ася підвелася з дивану та провела рукою по його грудях. Ці двоє просто щось, коли разом- їхня хімія нереальна і її важко не помітити

- Гаразд, я буду в себе в кабінеті- він поцілував її та вийшов, зачинивши двері

- Артеме- звернулася до мене дівчина та сіла навпроти мене,- нічого не хочеш мені розповісти?

- Ох, це складно якось- почав говорити я та провів руками по обличчю

- Ти закохався?- видала дівчина

- Це якесь незрозуміле почуття. Розумієш, коли я її побачив на дорозі, то мене охопила водночас і злість, і якесь ще почуття, яке я раніше ніколи не відчував. Я не знаю, що зі мною, в мені таке як щось перемкнулося. Її очі просто неможливо забути, а про губи я взагалі мовчу- я розповів їй про все, що творилося в мене на душі

- Це називається закоханість, друже. Треба було тобі номер взяти в неї- і тут підколола

- Який номер, ти що? Вона б мені його ніколи в житті не дала. Я думав, що вона мені як дасть отією вазою, то я валявся б вже десь- я посміхнувся та подивився на годинник,- зараз вже прийде перша кандидатка

- Я тобі допоможу з вибором, але якщо ти зараз спробуєш підкинути Демієну якусь...- я обірвав її та засміявся

- Не хвилюйся, нікого я йому не підкину, тому що я не хочу опинитися в дитбудинку- я згадав ранкову розмову і ми разом засміялися. У кабінет постукали і я дозволив увійти. Моєму здивуванню не було меж, коли я знову побачив її- смарагдик, який вже заполонив мою голову та глибоко засів у моєму серці

АВТОР

- Добрий ранок- промовила вона та підняла на Артема свої очі. Він підвівся і тепер вони стояли один навпроти одного, дивилися в очі

- Юля?- несподівано запитала Ася

-Ася?- тим самим відповіла дівчина

- А ти що тут робиш?- дівчата обійнялися, при цьому Юля не зводила погляду з Артема

- Прийшла на співбесіду- відповіла вона

- Ти трішки не так сказала: прийшла на співбесіду, щоб зробити те, чого не встигла на дорозі, тобто розбити оту вазу мені на голові- Артем хитро посміхнувся і пішов назад до свого крісла. Ася тим часом мовчки стояла спостерігала за цими двома і дійшла висновку, що вони закохалися. "Чи справді існує кохання з першого погляду?"- подумала дівчина та тихенько вийшла з кабінету, швидким кроком пішла в кабінет Демієна. Закривши двері, Ася взяла стакан води та випила. Демієн не зрозумів, що з нею та запитав, відхилившись в кріслі:

- Що вже сталося?- запитав чоловік

- Юля прийшла влаштовуватися на місце секретаря до Артема- на одному подиху вимовила вона та підійшла до Демієна

- І що тут такого?- чоловік посадив її собі на коліна та почав цілувати в шию

- Та якби ти побачив їх погляди, то відразу б зрозумів, що вони запали один на одного- дівчина заплющила очі від його дії,- що ти робиш? Ми на робочому місці

- Якщо запали, то це вже їхнє життя, ми туди лізти не будемо. Ну нічого страшного, ти взагалі знаєш, що таке замок?- Демієн залишив багряний слід на шиї Асі

- Чого ти тоді чекаєш?- Ася запищала, коли він різко встав з нею з крісла та вже за секунду двері були замкнені. Вона міцно охопила ногами його торс і вони впали на диван.