Читати книгу - "Більше кохання, Аліна Шапошник (Аліса Кін)"

– Звідки ти могла знати, що Денис якийсь псих? І взагалі, дурна звичка жалкувати про щось у минулому. Добре, хоч зараз нам все розповіла. Усі разом ми обов'язково щось придумаємо. Не кажу, що сьогодні чи завтра, але допоможемо тобі. - Маша підійшла і обійняла мене, Лера теж зробила те саме.

– Дякую, бо я не знаю, чого від нього чекати, - мені стало набагато легше і спокійніше, коли все розповіла дівчаткам, тому мене вже не лякало те, з чим доведеться зіткнутися.

Теплі обійми закінчилися і Маша пішла на кухню готувати вечерю, сьогодні її черга. Я зібралася усамітнитися у своїй кімнаті.

– А можна подивитися фото, де ти з червоним волоссям? – Лері вдалося розрядити обстановку.

– Добре, - вперше за час розмови посміхнулася. – Ходімо зі мною.

Коли ми з Лерою увійшли до моєї кімнати, я відкрила тумбочку і дістала велику коробку. Я з огидою її відкрила, тут зберігалося все, що надсилав мені Денис: фото, валентинки, листівки, прикраси. Лера побачила багато фото і голосно вигукнула:

– Та він маніяк! - вона схопила оберемок і почала уважно розглядати.

– Це він так показував своє кохання, – іронічно відповіла. – Гаразд, вистачить на сьогодні шокуючих новин. Рада, що у вас з Глібом усе добре.

– Я також. – Лера при згадці Гліба відразу засяяла.

– Іди до нього, вам треба надолужувати втрачене, а мені потрібно трохи особистого простору, – я вивела її зі своєї кімнати і зачинила двері.

У всіх на носі свої іспити і потрібно почати готуватися до них. Денис швидко не відстане, тому на мене чекає ще тривала боротьба з ним.

Мені на телефон прийшло повідомлення: «Анастасія, я розумію, що у вас мало досвіду, але вас рекомендували як хорошого дизайнера-початківця інтер'єру. Прошу переробити проект з огляду на мої зауваження. Все надіслав вам на пошту».

Ось тепер мені потрібно переробити проект. Я поклала всі фото в коробку і сховала в тумбочку, подалі. Вже трохи шкодувала, що взялася за цей підробіток. Та й директора фірми ще в очі не бачила, хоч і працюю вже кілька тижнів. Спілкуємося за допомогою повідомлень та пошти. Моя подруга Соня порекомендувала цю фірму, її батьки та батьки мого боса товаришують. Сама вона його бачила в дитинстві, але оскільки він старший за неї на п'ять років, то кола їх спілкування не перетиналися. На прохання батьків її влаштували до цієї компанії, а одна вона йти не хотіла, тому попросила і за мене. Я була не проти. Це досвід. Плюс не потрібно сидіти цілий день в офісі та пропускати пари. Досить у строки та якісно виконувати доручені проекти. Нікого не хвилює, коли ти цим займатимешся.

Відкривши пошту та ознайомившись із рекомендаціями начальника, я взялася за переробку проекту. Якраз встигну за ніч, адже зараз лише десята вечора. Мій мобільний був із вимкненим звуком, але я помітила дзвінок від «Бос».

– Так, - невпевнено промовила я.

– Привіт Настя. Вибачте, що так пізно. Хотів написати повідомлення, але не був упевнений, що ви його прочитаєте, - у голосі відчувалися нотки хвилювання. - Проект мені потрібний на завтра. Ви встигнете все переробити? Потрібно показати замовнику попередній варіант, - він сказав вже це твердо.

– Так, добре, я саме зараз цим і займаюся, – спокійно відповіла.

– Дякую. Якщо сподобається ваш проект, то я матиму до вас особисте доручення.

– Яке? – з побоюванням спитала.

– Про це згодом. Не хочу випереджати події.

– Гаразд.

– Скиньте все на флешку, я вранці заїду та заберу. До завтра.

– До завтра, - добре, що вдома є флешка.

Мене мав направляти Сева, але не директор особисто. Коли ми їздили на обміри та фотофіксацію, він був з нами та очолював проект. Дівчата вже встигли приписати мені новий роман із ним, але Сева просто співробітник.

Отже, потрібно виправити помилку у планувальному рішенні мого обмірного плану. І запропонувати ще один варіант з розміщення меблів.

Закінчила я близько другої ночі, і відразу завалилася спати.

Вранці прокинулася від дзвінка телефону, що розривався.

– Так, – сонно прохрипіла.

– Настя, я біля вашого будинку, – бадьоро сказав начальник.

– Добре. П'ять хвилин, – я відключилася і сіла на ліжку, умовляючи себе якнайшвидше встати, одягнутися і винести флешку босу.

Мої п'ять хвилин переросли у десять, оскільки рухи були дещо сповільненими. Я вийшла не нафарбована, з невеликим шухером на голові, волосся не хотіло мене слухатися, звичайно, на укладання часу не було. Свого начальника я уявляла трохи інакше. Переді мною стояв спершись на машину і схрестивши руки середньої статури хлопець, майже на голову вище, його сірий плащ добре підкреслював зелень очей. Темно-русяве волосся було акуратно укладене. Дорогий костюм, туфлі та годинники.

Досить солідно. У нього не лише приємний голос, а й зовнішність. Не розумію, до чого в мене проскочили ці думки. Я швидко їх відкинула.

– Доброго ранку, Климе Андрійовичу, – я трохи посміхнулася і простягла йому флешку у вигляді червоного серця.