Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Памела, Лойко Самум 📚 - Українською

Читати книгу - "Памела, Лойко Самум"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Памела" автора Лойко Самум. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:

Наразі він не був схожий на вченого, більше на якогось туриста, що кілька тижнів блукає пригодами. Борода трішки ховала його завжди привітливу посмішку, а очі майже ховалися за окулярами. Чоловік був життєрадісним та веселим, любив побути у компанії, але жарти йому ніколи не вдавалися, бо зазвичай вони були про те, що ім’я “Пауль” підходить краще до якогось поета, ніж науковця, та пропонував комусь з друзів обмінятися.

— Ви все ж прекрасні, як і в минулому, теперішньому та й у майбутньому. Я за це готовий навіть закластися, на все дороге що маю, з будь-ким… але для цього, — продовжував Пауль, — мені було б непогано не вилетіти за межі цього торнадо…

Чоловік ще й досі висів у повітрі не маючи змоги нікуди вилетіти, або підлетіти. Однією рукою тримав свій портфель, а іншою — капелюх, що з одного боку був надкушений диким крокодилом в одній з його подорожей.

Мелітта подала Паулю парасольку, аби той схопився за неї. Одна з його вдач — це велика незграбність як для науковця. Перечепитися через свою ногу, або порізатися звітом про нове викриття — неодмінна частина життя Пауля. Люди дивувалися, як він завжди повертається живим та майже цілим зі своїх пригод.

— Й справді неочікувана зустріч. В мене ця вже друга за день…

— У такому випадку сміливо — додайте ще одну, — почувся хлоп’ячий голос з іншого боку.

Навпроти Пауля, вже за столом, сидів хлопчина. Як говорили люди — з емоцій Мелітта має лише байдужість, не дивлячись на те, що в житті не трапилося б, її обличчя залишалося незворушним, що було повною протилежністю Паулю. Тому побачивши юнака, жінка навіть брови здивовано не підняла, а науковець злякався почувши чужий голос та ледь не відпустив парасолю. Те що він не помітив щось перед носом — було цілком у його характері.

Хлопчина був значно молодший за них. Мав довге чорне волосся, що наполовину ховало його обличчя, коли був не в гуморі. Таке ж чорне вбрання можна сказати “висіло” на його худому тілі. Порожні зелені очі дивилися не на Мелітту, або на Пауля, а кудись повз них та навіть повз торнадо. Руки, як і обличчя, були занадто блідими та кістлявими, однією він підтримував голову, а іншою малював на столі якісь каракулі.

Ось і всі друзі були разом. Вони не бачилися майже чотири роки, що у їхньому випадку було насправді не так і багато. 

— Та ні, — сказала Мелітта, — з упевненістю я можу сказати лиш те, що сьогодні найкращий день за всі чотири роки. А я то ще й гадаю чому так речей багато…

— Ти, Ладо, хоч мене й налякав, але за твої зелені очі можна пробачити все на світі! — мовив Пауль.

Ладо давно знав, що Пауль поклав око на його очі, тому дещо побоювався за них. Але хвилювання за своє здоров’я в нього виникало дуже рідко.

Хлопчина нічого не відповів.

— Дивне місце зустрічі, тому розповідайте куди подорожуєте, — промовила Мелітта. — До речі, подорож буде довгою. Чаю?

Пауль, який двома руками тримався за стіл, аби не відлетіти, ввічливо відмовився та хотів вже був розповідати, але його перебили.

— Невже у вас є окріп? — очі Ладо в надії засяяли. — Чи можу я його використати? Маю думку, опіки на моєму тілі приваблять музу і я нарешті знову зможу писати!

Коли у Ладо з’являється нова ідея, в очах загоряється дві яскраві зорі. Це досить захопливо, бо здається саме так виглядає митець, який створює щось неймовірне, але у випадку цього поету — це означає лиш те, що ніхто не здатний вгадати, що він зробить далі.

— Ні, Ладо, вода є лише на чаювання, — заперечила Мелітта та зловила газету яка пролітала поряд, — а заради безпеки — навіть чаю тепер не буде.

Хлопчина награно образився та відвернувся. Ладо був занадто молодим, але вже чудовим поетом. Та те як він писав свої вірші викликало не захоплення, а нерозуміння в інших. А річ у тому, що він щиро вважав, що митець має страждати, аби створити якийсь шедевр. Тому мав вигляд нещасливої людини, хоча це було геть не так. Запитай коли він востаннє спав, то не пам’ятає, а коли хоч щось їв — те саме. Не був би він теж безсмертним, то давно б лежав у могилі. Мелітта з Паулем намагалися його хоч трішки переконати змінити своє ставлення до життя, але коли після цієї розмови “горе поет” написав знову прекрасну поему — припинили.

— Шкода, — озвався знову, — а не знаєте, можливо, десь поблизу якогось горя? Війни, наприклад? Ті страждання мені підійдуть…

— Такий талановитий, але який же дурний! — різко відповіла Мелітта. — Страждай сам скільки захочеш, але людей смертних не чіпай…

— А самі ж то полюбляєте Земні катаклізми! Мої поеми мають краплину страждання, тому я маю знати про що пишу, а ваші картини це торнадо, цунамі та сильні вітри. Ви ж тому й подорожуєте відповідно…

Між Ладо та Меліттою почалася серйозна сварка, що досить рідкісне явище у їх дружбі, і як завжди “голуб миру” в них це добродушний Пауль, який вміло зумів заспокоїти ці дві творчі особистості. 

— Можливо, поговоримо про щось позитивне, — запропонував чоловік, — я, наприклад, стою на порозі нового відкриття, але це таке. Недавно подорожуючи берегом дикої тропічної річки, я зустрів селище… у них просто прекрасні очі! В мене навіть фото є!

Тремтячими пальцями Пауль зняв з шиї фотоапарат та віддав його спочатку Мелітті. Жінка відклала газету та поглянула на фото:

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Памела, Лойко Самум», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Памела, Лойко Самум"