Книги Українською Мовою » 💛 Шкільні підручники » Дикі лебеді 📚 - Українською

Читати книгу - "Дикі лебеді"

306
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дикі лебеді" автора Ганс Христіан Андерсен. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💙 Класика / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:
Еліза з'їла кілька яблук, підперла жердинами віти і ввійшла в темну хащу лісу. Там було так тихо, що вона чула свої кроки, шарудіння кожного листочка під ногами. Жодної пташки не видно було тут, жоден сонячний промінь не міг пробитися крізь густе темне гілля. Високі стовбури стояли так близько один до одного, майже суцільною стіною. О, тут була така самотність, якої раніше вона ніколи не знала. А вночі стало зовсім темно. Жодного маленького світлячка не було більше в траві. Сумна лягла Еліза на траву і заснула. Вранці вона прокинулась і пішла далі. Тільки встигла ступити кілька кроків, як зустріла бабусю я кошиком ягід, і бабуся дала їй трохи ягідок. Еліза спитала, чи не проїздили тут лісом одинадцять принців. — Ні,— сказала стара,— але вчора тут недалеко, на річці, я бачила одинадцять лебедів з золотими коронами на головах. І вона провела Елізу трохи далі, до яру. Внизу вилася І річка, дерева з обох берегів простягали назустріч одне/ одному довгі, вкриті густим листям віти. Деяким деревам/ не щастило сплести своє гілля з гіллям своїх братів на протилежному березі, але вони так витяглися над водой, що їхнє коріння вилазило з землі — і вони також досягали свого. Еліза попрощалася з старою і пішла вниз по річці, аж до того місця, де річка впадала у відкрите море. Велике чудове море було перед дівчиною, але жодного паруса, жодного човна не було видно. Як же йти далі? Еліза почала розглядати маленькі камінці, яких було безліч на березі. Вода зробила їх гладенькими та круглими. Скло, залізо, каміння-все, що викидало сюди море, все було відшліфоване водою, а вода ж була ще м'якша, ніж її ніжні руки. "Хвилі невтомно котяться одна за одною,— подумала Еліза,— і вирівнюють найтвердіші речі. Я теж буду невтомною. Спасибі вам за науку, світлі, вічноплинні хвилі! Серце моє каже, що колись ви віднесете мене до моїх милих братів!" На водоростях, принесених хвилями на берег, лежало одинадцять білих лебединих пер. Еліза зібрала їх. На них блищали краплини — роса чи сльози? Ніхто цього не знає! Вона була одна на березі, але не почувала самотності, бо море вічно мінливе; за кілька годин воно змінювалося більше, ніж звичайне озеро протягом року. Надходила велика чорна хмара, і море ніби казало: "І я також можу бути похмурим". Тоді дув вітер, і хвилі вкривали море білим шумовинням. Коли ж припливли рожеві хмарки, засинали вітри — море ставало, як пелюстки троянди. За мить здавалося воно все зеленим, а за другу — білим. Але хоч яким би спокійним було море — завжди коло берега воно ледь-ледь коливалося, вода злегка підіймалася, як груди дитини, що спить. Коли сонце вже хилилося до заходу, побачила Еліза — одинадцять диких лебедів з золотими коронами на головах летять до берега. Вони летіли один за одним і здавалися довгою білою стрічкою. Еліза зійшла на горбок і заховалася за кущем. Лебеді спустилися недалеко від неї і забили своїми великими білими крилами. Та як тільки сонце заховалося, раптом упало лебедине пір'я, і на березі опинилися одинадцять прекрасних принців, братів Елізи. Вона голосно скрикнула. Хоч вони дуже змінилися, вона знала, вона почувала, що це її брати, і вона кинулася їх обнімати, називала їх усіх на ймення. Брати не могли отямитися від щастя, коли побачили свою маленьку сестричку. Вони також пізнали її, хоч вона вже виросла і стала такою красунею. Всі сміялися та плакали і швидко дізнались одне від одного, що зробила з ними зла мачуха. — Ми, брати,— сказав найстарший,— літаємо дикими лебедями, поки не зайде сонце. Як тільки воно сховається — знову приймаємо людський вигляд. Через це ми мусимо стежити, щоб перед заходом сонця бути вже на твердій землі. Якби ми в цей час літали під хмарами, ми, раптово перетворившися в людей, упали б додолу з страшної висоти. Ми не живемо тут, а по той бік моря, в такій же чудовій країні, як і ця. Але шлях туди далекий. Ми мусимо перелетіти велике море, і на нашому шляху немає жодного острівця, де б ми могли переночувати. Тільки одна маленька скеля підноситься з моря, така завбільшки, що ми можемо стати на ній, якщо щільно притулимося один до одного. Коли море лютує, бризки хвиль долітають до нас, але ми раді і цій стрімчастій скелі. Там ми можемо переночувати у нашому людському вигляді, інакше ми не могли б відвідати нашої любої батьківщини, бо летіти туди треба два найдовші дні в році. Лише раз на рік ми можемо прилітати в наш рідний край. Одинадцять днів ми можемо залишатися тут, літати над великим лісом, що оточує наш замок, в якому ми народилися і де живе наш батько, бачити цвинтар, де похована наша мати. Тут навіть дерева і кущі нам рідні; тут, у степах, бігають дикі коні, яких ми бачили в дитинстві, тут співає вугляр старовинні пісні, під які ми танцювали малими. Тут наша батьківщина, сюди тягне нас, тут ми знайшли тебе, нашу маленьку любу сестричку. Ще два дні ми можемо тут лишатися, а потім знову доведеться летіти за море, у розкішний, та не рідний край. Але як же нам бути з тобою? У нас нема ні корабля, ні човна! — Як мені звільнити вас від цих чар? — спитала сестра. Вони проговорили цілу ніч і тільки трохи задрімали перед світанком. Еліза прокинулась від шуму лебединих крил. Брати вже знову стали лебедями, літали великими колами вгорі і, нарешті, зовсім зникли з очей. Але наймолодший лебідь повернувся. Він поклав голову їй на коліна, а вона гладила його пір'я. Надвечір повернулася решта, і, коли зайшло сонце, вони знову перетворилися в людей. — Завтра ми летимо звідси і повернемося лише через рік,— сказав старший брат.— Але тебе ми не залишимо тут. Чи вистачить у тебе сміливості летіти з нами? В моїх руках досить сили, щоб перенести тебе через ліс — невже не вистачить сили, щоб перенести тебе через море на всіх наших крилах? — Візьміть мене з собою! — сказала Еліза. Цілу ніч вони плели сітку з гнучкої лози та комишу, і вона вийшла велика та міцна. В неї поклали Елізу, і коли зійшло сонце, брати стали дикими лебедями, схопили сіть своїми дзьобами і знялися з своєю любою сестрою, яка ще спала, високо, аж до хмар. Сонце світило їй в лице, і тому один з лебедів летів прямо над головою, щоб затінити її своїми широкими крилами. Вони були вже далеко від землі, коли Еліза прокинулась. Еліза
1 2 3 4 5
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дикі лебеді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дикі лебеді"