Читати книгу - "Переплутані почуття , Кетрін Сі"

Дістає блокнот з кишені і кладе на стіл. В середині все завмирає. Якого біса цей блокнот в нього?

– Не розумію про що ти говориш. 

– Курча Лін, не гарно брехати, – відкриває блокнот. – Це ж твій знак? 

На самій першій сторінці я намалювала курча, це лейбл нашого магазину. Точніше, це був просто мій знак, та потім батьки відкрили ресторан з курочкою і використали в якості лейблу мій дитячий малюнок. Саме з тих пір в мене прізвисько Курча Лін. 

– Не хвилюйся, я й так знаю, що він твій. 

Чорт, чорт, чорт. Як я могла так влипнути? 

– Ти обманув мене? 

– Ні… це ти сама повірила в те, що тобі відповідає Нейт! 

Звісно він не винен. Це я ідіотка. 

– І навіщо ти продовжував відповідати? 

– Це було весело. 

Цей диявол живе щоб веселитися, як я могла забути? Кусають губи, бо розумію, що він не відпустить мене просто так. 

– Навіщо сюди прийшов? – Вирішую все ж таки дізнатися його план. 

– Хотів побачити твою реакцію, Курча. 

– І як? Повеселився? 

– Так, та це ще не кінець. – Посміхається. – Хочу показати це всім в коледжі. 

– Ні! – Закусую губу. – Чорт.. Що ти хочеш за мовчання? 

Знаючи Олівера я очікуючи найгірший варіант. Він не втратить можливості познущатися наді мною. Девіс взяв ложку, відрізав шматок від чизкейку і з'їв. Він був не для нього! 

– Стань моєю посіпакою. 

Вимовляє так, ніби це щось таке просте, ніби в кожного у світі є власний посіпака. 

– Що?! – Гадаю зараз я виглядаю точно як курча. – Ти жартуєш? 

– Ніяких жартів. – Продовжує їсти чизкейк. 

– А іншого бажання в тебе немає? 

– Ні. 

– Девіс, тобі не здається, що це занадто?! 

– Ти або приймаєш мої умови, Лін, або всі дізнаються про цей неймовірно-смішний роман, - цей диявол тримає у руках червоний блокнот і насміхається наді мною.

Хотіла б я виколоти йому очі й побачити, як він потім буде насміхатися. Та це не той випадок, тож доведеться погодитися. 

– Я прийму твої умови, але з однією умовою. – Схрещую руки на грудях.

– Ти ще мені умови будеш ставити? – Хмикає і притискає блокнот до грудей. – Цікаво почути, що за умова. 

– Я буду виконувати всі твої забаганки, але ти не будеш змушувати робити мене будь-які інтимні речі. 

Регіт цього диявола чуло все кафе і я почервоніла від люті.

– Курча Лін, ти не мій типаж, я ніколи не думав про тебе у сексуальному плані. – Це мало мене образити, та я була більш рада ніж засмучена.

– Прекрасно. – Промовляю крізь зуби. 

– Не розмовляй так зі мною! 

– Вибачте, пане диявол! 

Мить і він вже нависає наді мною. Як він так швидко встав і опинився поруч? 

– Не грай з вогнем, мила, – Він занадто близько. – Дихай. 

Я й справді видихаю і починаю доволі важко дихати. Це його насмішило. 

– Принеси мені води, – Наказує він, коли сідає назад на стілець. 

Я мовчки піднімаю руку і кличу офіціанта. 

– Можна будь ласка води без газу і ще шматочок полуничного торту. 

– Два. – Дивлюся на нього. – Два шматочки торту. 

– Два шматочки торту, – Звертаюся до офіціанта і він відходить. 

– Я просив тебе принести. 

– Для цього тут є офіціанти, – саркастичним тоном. 

Не можу повірити в те, що я дійсно тепер буду посіпакою Олівера Девіса. 

Олівер клацає щось в телефоні, а я спостерігаю у вікно за тим, як падає сніг і все місто потроху стає білим. 

– На кого дивишся? – Розумію, що на столі вже стоїть торт і склянка води. 

Я не помітила, як підійшов офіціант. 

– Сніг так гарно падає. 

– Що тут гарного? Лише холод та депресія. 

– Яка погода тобі подобається? 

– Яка різниця? – І дійсно, навіщо спитала про це? 

– Хотіла підтримати розмову. 

– Ти моя посіпака, а не друг. 

– Ага. 

Що ж, моє життя у школі тепер стане ще гіршим. Мене будуть називати Курча-посіпака Лін, або Курча-посіпака Олівера. Від однієї думки про це мене кидає у піт. 

– Тебе підкинути? – Неочікувано питає Девіс і я розумію, що він нарешті піде. 

– Ні. 

– Курча Лін, там сніг, я не хочу щоб ти завтра не прийшла на навчання. 

– Ну так, як же ти можеш втратити можливість познущатися наді мною? 

– То що? – Він злиться. 

– Твій посіпака приймає твою допомогу, – намагаюся привітливо посміхнутися, та думаю це схоже на посмішку гієни. 

– Ходімо тоді. 

Одягаю куртку, шарф й хочу піти розплатитись за наші десерти й каву. 

– Картою, – та мене випереджає Олівер і закриває рахунок. – Ходімо!

Дивний він. Навіщо платити і підвозити мене, після того, як висміював? Цей син Сатани точно несповна розуму.