Читати книгу - "Здоровенькі будьмо! Рецепти на всі випадки життя"

к чемору!») и чемер – спазмы в животе или боль в пояснице, а чемеръ – головокружение, страдание живота и болезнь у лошади; игрец – истерический припадок, кликушество и дьявол; худоб – сухотка, истощенность, худобище – конвульсии в тяжкой болезни, худая боль – сифилис (сибирск). «В худых душах» – при смерти и худой – злой бес; чёрная немочь – мор, опустошавший русскую землю в 1352 г. (при Симеоне Гордом), и чёрный – эпитет нечистого духа, чёрный шут – дьявол; лядетъ – долго хворать, лядитъ – томиться, изнывать, хиреть, лядащий – бессильный, больной, негодный и ляд – чёрт: «Ну тебя к ляду!» У белорусов лядащик – дух, причиняющий людям порчу. Входя в человека или животное, демон порождает в нем болезненные припадки и безумную ярость. Ворогуша – лихорадка и враг (ворог) – дьявол; лихой – злой дух и болезнь у лошадей, старинное лихновъцъ (в Святославовом изборнике) – сатана, лихорадка (лихоманка, лиходейка), лихота – нездоровье, немощь, лиховатъ – быть нездоровым, чувствовать тошноту; тоснутъ – болеть, скучать и тошная – нечистая сила; шатун – чёрт и шат – обморок, головокружение, болезнь у собак; «тяжкая пришла», т. е. посетила болезнь, и тяжкун или тяжкий в значении дьявола; икота (икотка) – болезненный припадок и человек, одержимый бесом, икотница – страдающая икотою; притка – падучая и всякий нежданный, нечаянно приключившийся недуг («Мне на таком-то месте попритчилось!», а следующие выражения: «Эх ця притка принесла!», «Притка его ведать, откуда он!» – указывают на демона; сравни: «Кой чёрт тебя принес!», «Чёрт его ведает!») Лишай – гнойный струп на голове и дьявол. Тесная связь нечистой силы с болезнями, расслабляющими тело человеческое, подтверждается и следующими названиями: облом (от «ломать») – дьявол, домовой; костолом и кожедёр – злой человек, леший, чёрт; в числе болезненных ощущений известен и лом в костях…

По народному выражению, больной изнашивается: полнота и крепость его тела как бы поглощаются злобными демонами; напротив, исцелить (восстановить здравие) буквально означает: сделать человека целым…

Эпизодические, заразительные болезни слывут на Руси: поветрие, ветроносное язво и мор; с последним названием родственны слова: обморок – болезненный припадок, мгла, туман и обморочить…»

(А. Н. Афанасьев).

ВІСПА

Ще називали дух хвороби віспи – Воспа Іванівна, Оспиця, Гостя, Гостя Іванівна, Оспа Осповна.

Дух цієї хвороби персоніфікували в жіночому роді. Ставлення до хвороби було шанобливим. Тільки починалася епідемія – пекли млинці, пироги, йшли в хату до хворого, кланялися йому низько і просили хворобу, щоб змилостивилась. Здорових дітей мили водою, яка лишалася від хворого. Уявляли, що віспа – дух, який знаходиться в тілі хворого, тому з нею розмовляли, як з духом, звертаючись не до хворого, а до хвороби. Віспу закликали до себе в дім. Хворих на віспу парили в лазні, струпці заживляли горілкою, присипали попелом і пилом з вугілля.

На відміну від інших хвороб, які старалися прогнати, віспі догоджали: не мили підлогу в домі, не лили воду – віспа цього не любить. Смерть від віспи вважалася благом: ніби на тому світі кожна віспинка стане перлиною. Старовіри вважали, що дитя, яке померло від віспи, буде в перлинах, а прививку від віспи називали «печаткою антихриста».

У деяких місцевостях, коли починалася віспа, в сім'ях припинялися сварки, чоловік і жінка не лягали разом спати до одужання хворих, білизну не прали, в хату не заносили речей, які неприємні віспі, наприклад, дьоготь. Якщо віспа обминала якийсь дім, вважали, що вона образилася на ту сім'ю, просили у неї пробачення, запрошували в дім хворих дітей, або мати йшла із здоровою дитиною до хворої купувати віспу за гостинці. Здорова дитина мала цілуватися з хворою, їсти з нею з одного посуду, пити з одного кухля тощо. Лазня для хворих була завжди так натоплена, що ті часто втрачали свідомість. У тяжких випадках лікували вівсяними млинцями, які прямо з жаровні клали на ледь прикрите тіло хворого. Вважали, що і в разі смерті, і в разі одужання Оспа Осповна переходить в іншу людину. Щоб цього не сталося, особливим заклинанням випроваджували хворобу до лісу.

Ще називали віспу повєтріє (повітріє), вважали що вона приноситься злим вітром. Де він не повіє, де не змахне червоною хусткою, – скрізь все живе вмирає. Ніби їздить повітріє у летючому візку, до якого запрошує страшних привидів, – мару, а то й саму смерть.

МОРОВА ДІВА, МОРОВА ЯЗВА

Так в давнину уявляли всяку повальну хворобу. Показувалася вона в селі, обходила всі двори і хати, просовувала руку у вікно чи в двері, махала червоною хусткою, навіваючи на господарів смертельну заразу.

Коли вона з'являлася, усі жителі зачинялися в своїх хатах, не відчиняли ні вікон, ні дверей, і тільки нестерпний голод чи спрага примушували виходити з житла.

Уявляли морову діву худющою жінкою високого зросту (інколи на ходулях), з розтріпаними косами, в білому одязі.

За деякими переказами, вона їздить по світу у візку або примушує сильного молодця носити себе на плечах.

ВОДЯНКА

Ця хвороба може прив'язатися до тієї людини, яка вночі вип'є води, бо ніч – це час володарювання всілякої нечисті, і нечиста сила може засісти у воді, щоб причепитися до необережного.

У народі є повір'я, що від водянки треба випити води з розпареного цвіркуна.

ВОЛОСІНЬ

Дух хвороби, який називають у народі «косто'ід». Мучить жінок, які прядуть на свята і ще в святі п'ятниці. Об'їдає палець так, що з нього випадає нечиста кістка. Ще так називали всякого нечистого духа, волохатого, кудлатого.

ГИКАВКА

Якщо вірити забобонам, то це хвороба, яку напускають злі духи. Силою чародійного слова нечистий дух проклинає чиє-небудь ім'я; швидко летить нечисть на крилах вітру, і перший перехожий з таким іменем стає жертвою. Інколи намовляють гикавку на камінь чи на комах, і той, хто перечепиться через камінь чи ковтне комаху, підхоплює напущену хворобу.

Дух хвороби гикавки викликає істеричні припадки. При цьому людина бурмоче незрозуміло що; інколи вважали те бурмотіння пророцтвом. Голос, яким промовляла хвора людина, вважали голосом духа хвороби.

Одним з різновидів хвороби гикавки була німуха, німота, що відбирала мову у хворого. Виліковували від німухи знахарі.

Вважали, що гикавку неможливо прогнати