Читати книгу - "Моя святкова подорож, Елізабет Броун "

Це був початок нового навчального тижня. Понеділок, сім уроків з гуртками, холодний ранок. Аріана прокинулася у своєму теплому ліжку. Ой, як же не хотілося вставати з ліжка, такого теплого та затишного ліжка… Вона пішла до ванної кімнати, де було також тепло, як і в ліжку. Теплою водою вона вмила обличчя та очі, щоб швидше прокинутися. Батьки приготували смачні панкейки, так ще й полили їх гарячим шоколадним топінгом, сніданок вдався. До школи Аріана зібралася швидко, всього лиш застрибнула у кофту, штани, й накинула теплу куртку.
На вулиці була справжня зимова казка – сніг летів на землю, причому падав саме такий, з якого можна зліпити гарну сніжку. Тролейбуси їздили повільно через сніг, який не встигали прибирати, та на вулиці було занадто холодно, щоб йти пішки.
- «Аріана, не будь ганчіркою. Школа не так далеко, як тобі здається. Швиденько добіжи, а у школі зможеш зігрітися та запити холод чаєм» - кращого способу замотивувати себе, ніж підбадьорити саму себе немає.
Повітря було дуже прохолодним, людське дихання тепер виглядало, як теплий пар на холоді. Тяжко пристосуватися до різкої зміни температур, коли ще недавно було досить тепло.
Біля зупинки, де проходила Аріана, зупинився шкільний автобус. Ідеальна можливість під’їхати до школи й не замерзнути. Просканувавши учнівський квиток, дівчинка сіла на зручне сидіння біля виходу, де зустріла свою однокласницю Джері.
- О, привіт! – Арі була рада зустріти свою однокласницю.
- Привіт. Як справи?
- Нормально, ти як?
- Та ось, вже другий день з брекетами, наче вперше.
- Ого, вони тобі дуже пасують! – Аріана була рада за однокласницю, бо проблеми з зубами треба одразу лікувати.
- Дякую, щоправда, мені це зовсім не подобається. Зуби так болять, наче зараз випадуть, ще і їсти нормально не можу.
- Обов’язково треба користуватися протизапальними гелями, можливо й пігулки носити при собі. – хоч в Арі й не було досвіду з брекетами, її знайомий дуже багато розповідав про те, як треба лікувати криві зуби.
- Знаєш, навіть ці мазі не завжди допомагають від болю, тож доводиться терпіти. Ще таке, просто вбивче відчуття, коли мама купила смачний бургер, а з’їсти його нормально не можеш.
- Бургер завжди можна купити, а гарна посмішка – дуже цінна нагода.
Так цілу дорогу до школи дівчата спілкувалися про біль Джері, та лише до ґанку, де їх зустріла Задирака старшої школи.
- Ну що, знову йдете буллити першачків?
- При чому тут це? – Аріана ніколи не розуміла задиру.
- Ви що, кожен третій з ваших класів на перерві йде до корпусу молодшої школи, щоб повеселитися. Я вражена, вчитися в американській школі вісім років і не розуміти, що відбувається навколо вас!
- А що це за стереотипи, наче старші мають право знущатися з молодших? Вони теж люди, а ми, як дорослі діти маємо показувати їм гарний приклад, щоб вони не допускали наших помилок.
Джері була досить серйозною у цій справі, адже не рідко її саму цькували та намагалися морально знищити.
- Я ніколи не захищалася, коли наді мною сміялася уся школа, а тепер дозволяю собі і не таке. – Дені частенько чекала біля школи різних учнів, щоб трішки висловитися та зі спокійною душею йти на уроки.
І смішно, і шкода було чути від неї таке. Вона ж сама переживала таку ситуацію, коли ти нікому не винен, а з тебе зробили шкільне посміховисько. Тепер їй хочеться відповісти усім кривдникам школи, які зробили їй дуже багато раз неприємно.
Аріана з Джері спокійно зайшла до школи. Біля їх роздягалень часто стояв Ділан - найгарніший хлопець й король школи. Часто слідкував за порядком, щоб ніхто нікого не пхав у шафи. Дівчинка розблокувала свою таємничку, поклала куртку з навушниками і пішла на перший урок. Так, як це був місяць перед зимовими канікулами, вчителі гарно завалювали контрольними тестами, від яких залежала фінальна оцінка у свідоцтві. На перший урок математики вчителька підготувала матеріал для майбутніх контрольних робіт.
- Доброго ранку. Я сподіваюся, що ви в курсі того, що вас на наступному тижні очікує дві контрольні. Сьогодні й завтра ми готуємося, вирішуємо деякі номери й варіанти, а потім ви покажете що вивчили.
Урок алгебри супроводжувався невеличкими іграми, які готувала вчителька для розваги та активної праці учнів. Зазвичай це були вікторини, де за правильні відповіді можна було отримати прикольні нагороди. Урок проходив спокійно, Аріана досі була здивована майстерністю цієї викладачки.
- На дошці ви бачите варіанти відповіді на таке запитання. На листочках знаходяться маленькі конверти. Той, хто обере правильну відповідь, отримає у конверті приємний подарунок.
Чесно, на її уроках хотілося виходити до дошки як найчастіше. Аріана не дуже розуміла математику, та дуже любила саме такі уроки. Її однокласниця Тесса, яка найкраще розбиралася у цьому, іноді могла допомогти, та зазвичай не дала нікому скористатися своєю допомогою.
- Тессо, можеш допомогти виконати мені номер з домашки? Яку формулу тут треба використовувати?
*Показує завдання Тессі*
- Аріано, це дуже простий номер. Ми виконували схожий на минулому уроці, передивись класну роботу.
Навчання було дуже нудним, іноді хотілося перелізти зі шкільного вікна на двір і піти додому. Стукачка класу могла про це сказати вчительці, але з цього сенсу не буде. Якщо ви подумали, що Аріана зробила якось у школі саме так, ви все правильно зрозуміли.
Здається, з цієї школи немає шансу втекти. Вчителька із захисту життя не раз казала, щоб ми не робили нічого такого, забороненого та незрозумілого. У мене немає сміливості, яка могла бути для цього вчинку, та кращого рішення крім цього я й не знаходила.
Ось так одного разу Аріана втекла зі школи через вікно. Досі згадує це, як п’ять прогуляних уроків, найтихіші 15 хвилин життя, і вечірній дзвінок від директора й класної керівнички.
Давні Локкер (класна керівничка): Доброго вечора, це Давні Локкер, класний керівник вашої доньки Аріани. Ваша донечка сьогодні, як ми зрозуміли втекла зі школи, пропустивши п’ять уроків. Ймовірно зробила це через вікно класу. Від вас потребуємо доповідної записки з поясненням цієї ситуації, можливо нам з вами доведеться зустрітися у школі для роз’яснення проблеми.
Мама Аріани не була задоволена від цієї ситуації.
- Доню, нам з тобою треба дещо обговорити. – вона очікувала її на кухні, у їх найзатишнішій кімнаті.
- Йду.
- Люба, я розумію, що ти стаєш підлітком, тобі хочеться робити усе, чого не робила раніше. Твої однокласники стають теж такими, трішки дуріють, але ж. Ми з твоїм татом багато працюємо, щоб ти могла навчатися у гарній школі, у тебе не було проблем з навчанням, але через що ти вирішила втекти, коли ще половина уроків не пройшла?
- Тут є декілька причин. – Аріана замовчала й знову спрямувала погляд прямо, у свою спокійну стіну.
- Ділися, ми маємо знати, що саме викликає такі проблеми.
- Наді мною знущаються.
- Хто? Чого до тебе лізуть?
- Мій однокласник Бен і задирака постійно підколюють мене. Що б я їм не сказала, вони перефразовують мене та кривлять.
- Ти ніколи не пробувала їм відповісти?
- Була спроба, невдала. Після цього вони тиждень мене усюди підсікали.
Аріана була по життю спокійною дівчинкою. Її настрій завжди був гарним, вона раділа навіть такому життю, яке було у неї з її батьками. Завжди відкладала гроші на себе, купляла цікаві речі, якими обожнювала користуватися, збирала на подорожі, куди іноді їздила навіть з батьками. Дівчинка була дуже творчою, вона любила пізнавати те що їй цікаво і користувалася усім, що вміє. Та навчання було для неї найважчою річчю: Аріана навчалася в американській школі, де здавалося зібрали найлютіших дітей з усіх куточків міста. У своєму класі вона ніколи не виділялася серед однокласників, її завжди вважали найжахливішою людиною тільки через її небажання спілкуватися з усіма.
Повернувшись додому після понеділка, Аріана подумала подивитися цікаві місця, куди можна поїхати відпочити на Новий Рік. Хотілося щось цікаве, чого вона ніколи не бачила, але, напевно, вона як завжди просидить на вулиці без можливості навіть пограти з кимось…