Читати книгу - "Як мишеня Пік допоміг хранителю будинку зібратися до школи, Інга Квітка"

- А книга? – Пік похитав головою. - Мій підручник про котів? Його ти мені не повернув.

- Ні, - прошепотів хранитель будинку. – Вона така цікава. Я взяв її почитати. Ти так цікаво переповідав її своїй мамі, що я не стримався. Я поверну, обіцяю, просто я не вмію читати, - видохнув він і знову затнувся.

- Не буду тобі розповідати про те, як ти негарно вчинив, - помахав лапкою Пік, - ти і сам маєш це розуміти. Тобі потрібно подумати над власною поведінкою, - зауважив він й зрозумівши, що хранитель будинку сказав, що не вміє читати, вирішив, чи часом йому не почулося. – Тобто, ти дійсно не вмієш читати?

- Я мав йти до школи, знаєш, для домовиків є спеціальна школа, - додав хранитель будинку, ще минулого місяця. Кожен з нас повинен пройти навчання, коли нам виповниться один рік, але я не зміг.

- Тобто? – здивувалося мишеня. – Ти не хочеш вчитися?

- Звісно, хочу, - відповів хранитель будинку і знову затнувся. – Знаєш, до тієї школи не так легко потрапити. Я, в мене, - і він знову затнувся, - я деколи від хвилювання затинаюся і коли говорю це під час накладання чарів, можу не чітко промовити те чи інше слово і виходить замість заклинань, м-м, - хранитель будинку задумався, - не зовсім те, що має бути. Через це інші домовички насміхаються наді мною.

- Бо ти не виговорюєш деякі слова? – від подиву у Піка аж щелепа відвисла, - через це ти вирішив не йти до школи і досі не навчився читати, але при цьому взяв без дозволу мою книгу? – мишеня важко зітхнуло, згадавши, як рятував маму під час шаленого потопу у підвалі, як переміг Босоркуна та Зиму, - і навіть записки не лишив, що повернеш її, коли дочи… - Пік побачив, що у хранителя будинку виступили сльози на очах і замовк. – Вибач, я не подумав, коли почав говорити, звісно, тобі напевно дуже важко.

- Так, - і хранитель будинку подякував за підтримку. Він зрозумів, що мишеня не засуджує його і зізнався, - я про це нікому не казав та найбільше я боюся чаклунку, яка викладає в нас. Мені розповідали, що перш ніж зайти до класу, вона перетворюється на сороку і щоб встигнути обійти всіх учнів і перевірити, як ми – домовики накладаємо чари, так і лишається не собою.

- Ти боїшся зви, - Пік закашлявся, помітивши, що ледве вони заговорили про сороку, хранитель будинку збліднув ще дужче.

- Як тобі пояснити? Всі домовики бояться сорок. За пра-прадавньою…

- Можливо ти розкажеш про цю легенду наступного разу, - не витримав Пік, – адже інші домовики приходять до вашої школи не дивлячись на те, що викладає вам, - він сам не вірив в те, що зараз збирався сказати та видохнувши, продовжив, - чаклунка, яка перетворюється на сороку і виходить, що пра- прадавня легенда – це звичайна вигадка-лякалка, бо з іншими домовичками анічогісінько не сталося? – зауважило мишеня.

- Ага. – радісно погодився хранитель будинку і нарешті посміхнувся.

- От бачиш. Неси книгу про котів, навчу тебе читати і завтра підеш до школи.

Хранитель будинку хотів було кинутися за книгою та перелякано подивився на Піка:

- Прямо завтра?

- Так. Дивись, легенда неправдива, ти будеш вміти читати, а те, що ти не такий, як всі – робить тебе унікальним. Я теж раніше, - Пік вирішив підтримати хранителя будинку, - не всі літери виговорював, але займався кожного дня і поступово почав говорити краще.

- Ти, звісно, правий, але, - хранитель будинку важко зітхнув.

- Є ще щось? – запитав Пік.

- Може я, може б ти, як тобі сказати, - заговорив хранитель будинку. – Я, звісно, не вмію, як дорослі хранителі будинку перетворювати одних істот на інших, але можу зробити тебе невидимим. Підеш зі мною до школи. Це всього лише один раз. – попросив хранитель будинку.

Пік розсміявся:

- Добре. Можеш, навіть не робити мене невидимкою. – запропонував він.

- Тобто? Ти хочеш, щоб тебе всі бачили.

- Чом би й ні. Я приведу свого друга до школи.

- Так, ти мій друг?

- Так. – підтвердив Пік і домовичок аж підстрибнув від радості.

- Так от, покажеш мені вашу школу, а потім, - Пік задумався, - якщо встигнеш навчитися читати за сьогодні, спробуємо з тобою одне з ваших чарівних заклинань. Але воно має бути цікавим і незвичайним. Будеш повторювати його до тих пір, поки не виговарюватимеш правильно кожне слово, щоб в школі показати всім, на що ти здатен.

- Я ще не вмію перетворювати та, - хранитель будинку задумався, - можу зробити так, що довкола літатимуть предмети і я єдиний, хто володіє цими чарами в юному віці, - додав він. – Зазвичай, чаклунка-сорока навчає цьому аж у третьому класі, - з гордістю додав він. – Головне вимовляти всі слова правильно.

- Чудово! – відповів Пік і згадав про пір’їнку, яка вранці немов за помахом чарівної палички сама повернулася на своє місце. – Тим паче тобі вдається це заклинання, - нагадало мишеня.

Хранитель будинку з радістю побіг за книгою. До вечора він не просто навчився читати, а без жодної підказки прочитав першу і другу глави з підручника. Потім з Піком вони взялися за чарівне заклинання. Пік помітивши хвилювання хранителя будинку, постійно смішив його, роблячи вигляд, що йому також багато чого не вдається.

Розійшлися вони лиш коли годинник показав північ. Наступного ранку хранитель будинку першим прокинувся та розбудив мишеня й вони поспішили до школи домовиків. Чи варто розказувати, що сталося те, чого очікував Пік… а саме, вони пройшлися по школі і коли мишеня побачило сороку, воно спеціально відвернуло увагу хранителя будинку, попросивши його зробити заклинання. Вчителька була в захваті. Вона обернулася на саму себе й хранитель будинку став більш сміливим. Особливо після її слів, що такого гарного учня в неї ніколи не було.

Побачивши радість у оченятах хранителя будинку, вчителька вирішила не сварити хранителя будинку за те, що він запізнився на кілька днів до школи.

Інші учні теж з радістю зустріли хранителя будинку, коли вчителька його представила і попросили навчити їх такому чудовому заклинанню. Пік непомітно вийшов з класу і зачинивши двері, повернувся до кухні, де від вчора лежала ще одна смачна виноградина.