Читати книгу - "Потраплянка № 13 або 12 наречених для принца Ендрю, Катріна Страж"

Головним з чоловіків виявився принц Ендрю, саме так він відрекомендувався, коли вводив нас у курс справи. З його слів, ми потрапили до Тревонії, країни-столиці світу Дріланд, де зараз правив король Мейдар ІІІ, батько принца Ендрю.

Новину, що ми стали потраплянками, кожна з нас сприйняла зі своєї дзвіниці. Марго зраділа до нестями – збулась її ванільна мрія, а я нарешті зрозуміла, чому в середині грудня раптово побачила соковиту зелену траву, коли ще до початку повітряної тривоги навкруги лежав сніг. Звісно, я б могла все зписати на травмування, але тоді б виходило, що ми з подругою ловимо однакові глюки. Що ж, посиділи, відпочили, тепер треба дізнатись, чого від нас потрібно аборигенам.

- То чого ви хочете від нас? – запитала я, пильно розглядаючи кожного з чоловіків.

Принцу Ендрю на вигляд було близько двадцяти трьох років, він був середнього зросту, спортивної статури, чорнявий з темно-сірими очима, що ховались за окулярами. Делікатний молодик з приємною посмішкою. Вдягнений дорого, але без помпезності. Інші чоловіки, явно його слуги, носили чорно-золоті лівреї.

- Справа делікатна, шановні пані, - почав говорити принц Ендрю, - справа в тому, що ми розраховували побачити лише одну дівчину з іншого виміру, - принц кинув багатозначний погляд на Ритку, від чого моя подруга зашарілась, немов троянда, - а поява двох сплутала усі карти, - тепер він дивився на мене.

- А можете якось доступніше пояснити? – запитала я.

- Напевно, потрібно почати з головного, - принц потер перенісся, наче дійсно був дуже розгубленим і тепер не знав, що йому робити, - Справа в тому, що крім Тревонії в нашому світі існує ще десять королівств, які мають свої столиці, але підпорядковуються нам. За довгий час у нас склалась давня традиція, а саме, на тижневе свято відбору з’їжджаються представниці з усіх одинадцяти держав, і раз на сто років дванадцятою претенденткою стає дівчина з іншого світу. Я особисто зустрічаю кожну кандидатку, і супроводжую її до палацу на майбутній відбір. Ця встановлена традиція жодного разу не давала збій, але зараз я не знаю, що робити.

- Тобто, якщо я правильно вас зрозуміла, - Ритка кинула схвильований погляд на мене, а потім на принца, - ваш батько влаштував відбір, щоб ви знайшли собі наречену?

- Так, шановна пані Марго, - відповів принц, - проте претенденток повинно бути дванадцять, ніяк не більше, бо зруйнуються споконвічні засади, на яких тримається мир між нашими королівствами.

- Тобто, чортова дюжина не підходить, і у вас дебет з кредитом не сходяться?, – засміялась я.

- Я не знаю, хто ці поважні пани і чому вони не можуть зустрітися, – промовив здивований принц. Він явно не розумів моїх натяків ані про нещасливу прикмету тринадцятого числа, ані про бухгалтерську термінологію, - але чи можу я просити вас, поважні пані, самостійно вирішити свою долю?

- Шановний принце, то ви у такий вишуканий спосіб натякаєте, щоб ми самі вирішили, хто прийматиме участь у відборі? – я заховала посмішку.

- З мого боку це доволі нечемно, навіть не гідно, але саме так це й виглядає, - вкінець знітився принц.

Ритка дивилась на мене поглядом усім відомого кота, ну в нашому світі відомого, і я не змогла їй відмовити. Втім, це була не єдина причина. Я ще розумію конкурс на заміщення вакантної посади, але щоб отримати чоловіка, навіть якщо й принца? Для мене це занадто. Ендрю, звісно, чарівний, але не мій типаж.

- Отже, я можу супроводжувати пані Маргариту в якості компаньйонки? – я натякнула на ймовірний розвиток подій і те, що в жодному разі не претендую на престол Тревонії.

- Це було б прекрасно! – з виразом невимовного полегшення видихнув принц, який, здається, навіть забув як дихати, поки ми з подругою передивлялись.

Я посміхнулась, чудово розуміючи, хто має усі шанси стати майбутньою королевою Тревонії. Ну а що, Марго доволі симпатична, навіть красива. Вона трохи нижча за Ендрю, має порцелянову шкіру, шоколадного відтінку волосся, чарівні темно-карі очі та струнку жіночну фігуру. До того ж, подрузі явно сподобався принц. То ж, нехай вони, як у казці, живуть довго та щасливо. Бо на відміну від неї, я точно планую повернутись додому.

- Я невимовно радий, що все вирішилось так легко, - посміхнувся Ендрю, - тоді, пані Маргарито, прошу вас вдягнути оце.

Принц дістав якийсь кулон на ланцюжку, декілька миттєвостей дивився на нього, наче випав з реальності, а потім застібнув прикрасу на шиї Рити. Прикраса блимнула синім.

- А що це за річ? – чомусь у мені миттєво сколихнулась підозра.

- У кожної претендентки є подібний кулон, - пояснив Ендрю, - одна з традицій відбору.

- Дякую, принце, він просто чарівний, - посміхнулась Рита. Подруга взяла його до рук і прийнялась роздивлятись. Кулон дійсно був красивий, майстерно зроблений та вкритий якоюсь в’яззю, напевно, місцевими письменами.

- Тепер ми можемо їхати, - Ендрю віддав наказ слугам, - По приїзді до палацу, ми покажемо ваші апартаменти. А вже завтра відбудеться перший етап відбору.

- Яким він буде? – запитала Марго.

- О, не варто хвилюватись, - махнув рукою Ендрю, - за традицією, перше випробування полягає в перевірці претендентки на наявність магічних здібностей.