Читати книгу - " Чи це любов?, Sava"

Аліна прокидалася рано, як завжди, але сьогодні її відчуття були іншими. Вона не могла позбутися дивного відчуття тривоги, яке оповивало її навіть перед самим світанком. Це був її день народження, і хоча вона вже давно відмовилася від будь-яких святкувань, в її душі все одно залишалася маленька іскра надії. Вона хотіла, щоб хоча б сьогодні щось змінилося, навіть якщо це була лише дрібничка.

Раніше її день народження був справжнім святом. Батьки, друзі, веселі обличчя, сміх... Але тепер все було інакше. Війна забрала майже всіх, а якщо не забрала, то відвезла далеко. І навіть коли здавалося, що можна зібрати друзів, коли її запрошували кудись, кожна подія була порожньою — без радості, без того самого тепла, яке колись було важливим.

Аліна важко встала з ліжка і пішла на кухню. Погляд її губився в туманному світлі, що лилося крізь вікно, холодний вітер свистів за ним. І цей холод був не лише зовні, але й у її душі. Вона пила каву, не відчуваючи її смаку, а лише намагаючись заповнити пустоту всередині.

В її серці було порожньо, а душа тонула в сумнівах. Вона вже давно перестала вірити, що її життя колись повернеться до нормального. Війна забрала багато, забрала майже все, що їй було дороге. І вона запитувала себе, чи варто навіть намагатися знаходити в цьому світі сенс, коли кожен день — це боротьба з тінями минулого.

І ось тоді, в той самий момент, коли вона відчувала себе найбільш самотньою і розбитою, телефон на столі тихо затріпотів. Це було дивно. Вона не чекала повідомлень, і вже давно не надавала особливого значення цим випадковим дзвінкам чи текстам. Але коли вона подивилася на екран і побачила знайоме ім’я — "Сергій" — її серце зробило різкий ривок. Слова важко описати. Це був і шок, і розгубленість, і радість, і біль одночасно.

Він! Він написав. Після всіх цих місяців мовчання. Після всього, що між ними сталося. Після всіх розлучень, порожніх обіцянок і невиправданих сподівань.

Вона не могла повірити своїм очам. Як багато разів вона сама намагалась написати йому, і щоразу зупинялася, тому що відчувала, що ці повідомлення вже не будуть мати сенсу. Що може бути між ними після стільки пережитих розчарувань? І от зараз, після всього, він пише.

Вона видихнула і натиснула на екран, відкриваючи повідомлення. Це було коротко, це було лаконічно, але у кожному слові відчувалася його душа, навіть якщо він не намагався її передати.

"З Днем народження, Аліно! Нехай цей день принесе тобі хоч трохи світла і тепла, на яке ти заслуговуєш. Я думав про тебе. Сергій."

Ці кілька рядків, що спочатку виглядали простими, раптом здавалися їй такими важливими, що всі інші звуки навколо зникли. Вона затримала подих, наче очікуючи, що ці слова змінять все. Їй стало важко дихати. Це було наче удар по серцю. Як? Як він зміг після всього написати так просто, так відверто?

Вона вдивлялася в екран телефону, наче намагаючись знайти там відповіді на всі свої питання. Чому він раптом написав? Чому після всього цього мовчання, після стількох ночей, коли вона намагалася не думати про нього? Вона відчувала неймовірну розгубленість. Вона прагнула відповісти, але серце було переповнене емоціями, які вона не могла виразити словами.

Це повідомлення, без сумніву, було щирим. Але воно ж було болісним. Його прості слова розривали її душу, тому що вони були справжніми, такими ж справжніми, як і вони колись були разом. Це було те, що вона так сильно прагнула почути, але тепер все здавалося таким далеким. Він — цей хлопець, якого вона любила, який коли-небудь був її всім — став лише спогадом.

Але разом з болем було і щось інше. Щось тепле і живе. Щось, що повернуло її назад, в часи, коли вони були разом, коли кожен лист був сповнений надії, а кожне слово мало своє місце.

Аліна не змогла стримати сліз. Вони падали на її щоки, наче маленькі краплини дощу, що намагаються змивати всю ту біль, яка накопичувалася всередині. Вона більше не могла тримати ці почуття. Його слова стали її ліками, але водночас — і отрутою.

Тремтячими пальцями вона набирала відповідь. Лише кілька слів, але в кожному з них вона відчувала весь той біль, який вона так довго тримала в собі:

"Дякую, Сергію. Ти не уявляєш, як це для мене важливо. Я думала про тебе. Я все ще думаю про тебе…"

Відправивши повідомлення, вона знову заплакала, але тепер ці сльози були інші. Вони були не лише від болю, а й від того, що в її серці знову з’явилася надія. Хоча б маленька. І це було більше, ніж вона могла попросити.

Але чи можна знову будувати щось після того, як війна, страхи, розлука і мовчання порвали зв’язок між ними? Чи зможуть вони знайти один одного в цьому новому світі?

Ці питання боліли. І відповіді не було. Але це було справжнє. І це вже було початком.

Це було початком нового етапу. І хоч Аліна не могла одразу це зрозуміти, кожна її клітинка відчувала, що щось у її житті змінюється, хоча ще й не ясно було, на краще чи на гірше. Це був момент, коли життя йшло за своїм курсом, і її серце, розірване війною, знову почало битися по-справжньому — знову почало намагатися любити, сподіватися, мріяти.

Від його простого, але щирого повідомлення вона відчула, як у її грудях розцвітає невидима квітка надії. Це було не просто привітання, не просто слова з нагоди дня народження. Це була знову жива нитка зв'язку між ними, тінь колишніх почуттів, що не вмерла, не зникла з часом. Ці кілька простих слів стали немов спалахом, що запалив вогник у її душі, потопленій в холоді буднів.

Для Аліни це був початок відновлення її власного "я", яке залишилося десь там, на межі її минулого. Кожен день вона ніби намагалася знайти себе після всіх травм війни, після того, як розлучення, втрати та страхи похитнули її віру в себе і в те, що ще можна жити повноцінно. І ось цей смс, таємниче та одночасно тепле, змінив її, хоч вона й не готова була визнати це.

Це був початок повернення до себе. Початок того, що знову розпалює емоції, які вона давно намагалася загасити. Сергій, хоч і був далеко, хоч і був лише тінню того, ким вони були разом, відновив цей зв'язок. І це не було лише нагадуванням про стару любов. Це було те, що знову змусило її думати про майбутнє. Це була маленька надія, що навіть після всього пережитого, після всіх змін, після всіх втрат, можна почати знову. Можливо, не з ним, не з ним зараз, але щось у її душі почало ставати легшим, вона знову повірила, що любов може бути.