Книги Українською Мовою » 💙 Містика/Жахи » Очі Лісу, Денис Ряполов 📚 - Українською

Читати книгу - "Очі Лісу, Денис Ряполов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очі Лісу" автора Денис Ряполов. Жанр книги: 💙 Містика/Жахи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 14
Перейти на сторінку:

— Люблю ліс, — Катя знизила плечима. — Повітря, кольори, запахи.

— Ну, я теж це люблю, але не настільки, як ти…

Катя посміхнулася:

— Я знаю. Тоді чому ти погодилася їхати зі мною?

Мілана махнула рукою:

— Хочу відпочити від декого…

— Знову посварилися?

— Угу, — Мілана сьорбнула кави.

— Не набридло сваритися? Ви ж це постійно.

— Та набридло, ось я і звалила, щоб відпочити та сил набратися, переосмислити те, що відбувається.

— Розумію, — Катя кивнула. — Ліс допоможе.

— Справді?

— Мені допоміг.

Мілана піджала нижню губу, протягнула руку до подруги та вхопила її за долоню:

— Все буде гаразд, мала.

— Я знаю, — та кивнула. — Я знаю.

День минув у довгих прогулянках із перервами на посиденьки у різних кафе та парку.

У сутінках, коли сонце повільно ховається за будинками, Івано-Франківськ перетворювався на казкове місто. Вуличні ліхтарі, вітрини кафе та магазинів, лампи у вікнах будинків наповнювали вулиці справжньою магією.

Катя та Мілана сиділи на головній площі міста. Навколо гуділа молодь, десь поряд грали вуличні музики.

— Я знаю цей танець, він називається «Гречаники», — Катя повернулася до музик.

— Не мій стиль, — Мілана посміхнулася, але прислухалася.

— А мені подобається, — Катя хитала головою в ритм танцю.

Мілана глибоко вдихнула вечірнє повітря, наче хотіла відчути та зберегти магію вечора:

— Тобі подобається Франик?

— Красиве місто, час тут пливе якось повільніше, ніж у Києві.

Вони подивилися на людей навколо: хтось сидів та вів бесіди, хтось гуляв, спокійно та неквапливо.

— Це точно, — Мілана позіхнула.

— Ходімо в номер, — Катя встала та потягнулася від довгого сидіння на місці.

— Угу, щось я втомилася за сьогодні.

Обіймаючи одна одну, вони повернулися в хостел. Поки Мілана наносила на обличчя чергову маску, Катя встигла почистити зуби та влягтися в ліжко. Вона лежала і дивилася у вікно, за яким було чутно, як повз проїжджали одинокі авто.

— Нарешті, — в кімнату зайшла Мілана. — Краса, я тобі скажу, це довго і дорого.

Вона заскочила в ліжко та одразу ж взяла в руки мобільний, потім схаменулася та кинула його на ковдру на кріслі.

— Не будемо псувати такий чудовий день, так?

— Так, — погодилася Катя.

Вони вимкнули світло і в кімнаті стало темно, тільки тоненькі смуги світла над шторами.

Дівчата мовчали. Мілана зціпила руки в замок і поклала на них голову.

— Ти сумуєш за мамою? — почувся її голос.

— Вже два роки пройшло, а сумую, наче вона тільки вчора зникла, — відповіла

Катя.

— Скажи, що ти пам’ятаєш останнє про маму?

— Що злилася на неї постійно, бо вона була така дивачка, не така, як усі інші.

— Злилася?

— Так, пам’ятаю, як ми гуляли парком, і вона підходила до дерев та розмовляла з ними або ж дуже засмучувалася, коли бачила у дерев поламані гілки, — Катя відвернулася від вікна і подивилася на подругу.

— Все одно вона була класна, — сказала Мілана.

— Так… вона була класна, — зітхнула Катя.

— Думаєш, її колись знайдуть?

— Я сподівалася, що відчую щось — що вона жива і десь поряд, що вона повернеться. Але я нічого не відчуваю, тільки сум…, — Катя запнулася і трохи згодом додала, — і злість.

— Ох, подруго, — Мілана міцно обійняла її. — Ти ж моя печаль!

— Відпусти! Ти мене задушиш! — Катя, сміючись, вирвалася з її обіймів.

— Гаразд, не метушися! А то наша адміністраторка ще подумає чогось такого, чого їй думати не слід, — Мілана засміялася.

Сміх поступово розсіявся по кімнаті.

— Надобраніч, — сказала Мілана та відвернулася.

— І тобі, — Катя позіхнула та закрила очі.

 

***

Старий червоний фольксваген повільно підіймався в гору. Десь внизу і позаду залишилася Ворохта. Катя та Мілана сиділи на задньому сидінні та наперебій розповідали про їх минулорічні пригоди в горах. Водійка, жінка років п’ятдесяти, посміхалася і поверталася до них кожного разу, коли дівчата починали голосно сміятися.

Дорога ставала крутішою, будиночки зустрічалися все рідше.

— Ну все, дівки, далі я вас не повезу, — жінка зупинила машину. — Куди йти, знаєте?

1 2 3 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очі Лісу, Денис Ряполов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очі Лісу, Денис Ряполов"