Читати книгу - "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"

– А яке твоє ім’я, малечо?

Дитя не відповіло, лише кліпало, дивлячись в очі чоловіка.

Це місто – зруйноване війною між світами, між темрявою та добром, і Аларіон, на жаль, був не на стороні переможців.

Розбите і спустошене війною місто. 

І він сам частково винен у цьому.

І ось зараз, провівши добу з малям на руках, Аларіон намагався ще раз погодувати її. Їжею, яку знайшов на кухні.

Ніхто не повернувся за дитиною.

– Де ж твоя мама, крихітко? – хвилювався. 

Хвилювався, бо вже давно мав піти – втекти звідси, щоб його не знайшли, натомість застряг, чекаючи, чи хтось повернеться за дівчинкою.

Дитя дивилося на нього, не годне дати відповідь. Дівчинка хапалася за ложку руками. Вона дійсно була голодна, і хтозна, скільки часу пробула тут без їжі і води, поки він не прийшов.

Чоловік намагався бути холодним, нагадуючи собі, що йому треба тікати, рятуватися, сховатися у світі людей, щоб уникнути переслідувачів. Протримався так ще один день, а далі відчув, як у місто хтось зайшов, хтось, хто міг би стати його ворогом.

Чоловік притих, заховавшись з дитиною в підвалі. І коли ніхто не зайшов в цей дім, не шукав дитину, не знайшов його – клятого втікача… Вирішив, що пора йти.