Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 1. Справа про зниклого чоловіка, Віталій"

Опис зовнішності детектива Сергія Солов'я. У свої сорок п'ять він виглядав міцним чоловіком, чия постава випромінювала впевненість і спостережливість. Темне волосся з ледь помітною сивиною на скронях було акуратно підстрижене, хоча кілька неслухняних пасом вперто спадали на його високе чоло. На його обличчі з гострими вилицями та вольовим, рішучим підборіддям залягли глибокі зморшки – свідчення багатьох безсонних ночей, проведених за розплутуванням складних злочинів. Його сіро-блакитні очі, глибоко посаджені під густими бровами, здавалися холодними та спокійними, але в їхній глибині завжди відчувався гострий, аналітичний розум та здатність помічати найдрібніші деталі, які часто вислизали від уваги інших. 

Соловей відклав папку на стіл і потер перенісся. Він відчував легку втому, але водночас і звичний приплив адреналіну, який завжди супроводжував початок нової складної справи. Він підвівся з крісла і підійшов до вікна. Дощ за вікном посилився, затягуючи місто сірою пеленою.

– Іване, – звернувся він до лейтенанта, який все ще нерішуче стояв у дверях, очікуючи подальших вказівок. – Зберіть мені всю інформацію про Андрія Сергійовича Хруща. Його бізнес, сімейне життя, коло спілкування, наявність боргів, конфліктів, судових позовів. Перегляньте його останні фінансові операції, зв'яжіться з його партнерами по бізнесу. Все, що зможете знайти, навіть найменші дрібниці.

– Зрозуміло, Сергію Петровичу, – відповів Петренко, відчуваючи полегшення від конкретного завдання, і швидко покинув кабінету.

Соловей знову взяв у руки фотографію зниклого. Успішний бізнесмен, люблячий чоловік, турботливий батько – так його характеризували у перших протоколах опитування сусідів та знайомих. Що ж тоді могло статися? Чому він зник? І що означав цей безлад у його кабінеті та порожній сейф?

Детектив надів свій улюблений, трохи потертий темний плащ, який завжди висів на вішаку біля дверей. Під ним був зручний піджак темно-сірого кольору і проста сорочка чорного відтінку. На шиї недбало бовталася темна краватка, яку він зазвичай затягував лише у формальних випадках.

– Пора познайомитися з місцем події особисто, – пробурмотів він сам до себе і вийшов з кабінету, прямуючи до виходу з управління.

Першим пунктом його плану був будинок зниклого на вулиці Затишній. Соловей знав з власного досвіду, що перші години розслідування є найважливішими. Саме тоді ще можна знайти свіжі сліди, не зіпсовані випадковими відвідувачами, які ще не мали чіткого розуміння справи.

Дорогою до тихого передмістя Соловей мовчки дивився у вікно автомобіля, розмірковуючи про можливі версії зникнення Андрія Хруща. Самостійне зникнення? Малоймовірно, враховуючи безлад у кабінеті та відчинений сейф. Це більше схоже на інсценування, але для чого? Викрадення з метою викупу? Можливо, але чому тоді не було жодних вимог? Зазвичай у таких випадках викрадачі одразу ж дають про себе знати. Вбивство? Теж не виключено, але де тоді тіло? Невже його закопали?

Приїхавши на вулицю Затишну, Соловей побачив біля будинку Хруща кілька поліцейських машин. Подвір'я було обгороджене жовтою поліцейською стрічкою. Його зустрів молодий слідчий, лейтенант Олег Сидоренко, який проводив первинний огляд місця події.

– Сергію Петровичу, радий вас бачити, – привітався він, трохи здивовано – Ми вже закінчили основний огляд. Зібрали відбитки пальців, склали протоколи. Нічого особливого, що могло б пролити світло на зникнення, не знайшли.

Соловей кивнув у відповідь і пройшов під обмежувальною стрічкою до будинку. Його уважний погляд одразу ж помітив дрібні деталі, які могли вислизнути від менш досвідченого ока. Ледь помітний слід бруду, схожий на відбиток підошви, на світлому килимі у вітальні, нерівно висяча картина на стіні і ледь відчутний запах чогось горілого.

Він пройшов до кабінету Хруща, де, судячи з опису в рапорті, і відбулися основні події. Безлад тут був очевидним і навмисним. Соловей обережно обійшов кімнату, уважно розглядаючи розкидані папери. Серед них були договори про оренду офісних приміщень і якісь рукописні нотатки на клаптиках паперу. На підлозі біля столу валявся фотоальбом. Соловей обережно підняв його. На пожовклих від часу фотографіях були зображені Андрій Хрущ у різні періоди його життя – молодий студент, щасливий наречений, гордий батько з дружиною та двома дітьми – хлопчиком років десяти та дівчинкою-підлітком. На всіх фотографіях вони виглядали як звичайна родина.

Соловей обережно поклав альбом на стіл, на те місце, де він, ймовірно, лежав до того, як його скинули. Його погляд зупинився на відчиненій шухляді вбудованого сейфа. Що ж там зберігалося? Гроші? Ювелірні вироби? Важливі документи?

Детектив обійшов масивний дубовий стіл і придивився до паркетної підлоги біля сейфа. Його увагу привернула ледь помітна подряпина на лакованій поверхні. Він присіяв і уважно її оглянув. Подряпина була неглибокою, але довгою, схожою на слід від чогось важкого, що волочили по підлозі. 

– Щось знайшли, Сергію Петровичу? – запитав лейтенант Сидоренко, який спостерігав за ним з дверей.

– Можливо, – відповів Соловей, не відводячи погляду від подряпини. – Схоже, звідси щось виносили. І це було досить важким.

Він підвівся і обвів кабінет поглядом ще раз. Його увага зупинилася на великому панорамному вікні, яке виходило на задній двір. Воно було щільно зачинене зсередини, а віконна рама була надійно зафіксована. Соловей підійшов до нього і уважно оглянув скло та раму. Жодних слідів злому.