Читати книгу - "Смак минулого, Немеш Іван"

– Ти серйозно думаєш туди їхати? – голос колеги, Вікторії, вирвав її з роздумів.

Анна повернула голову. Віка стояла у дверях кабінету, притримуючи в руках свій телефон, і дивилася на неї з легкою посмішкою.

– Не знаю, – Анна кинула запрошення на стіл і відкинулася на спинку крісла. – Це безглуздо.

– Чому ж? – Віка зайшла всередину і сіла навпроти. – Знаєш, кажуть, що такі зустрічі – це як портал у минуле. Можливість побачити, хто ким став.

– Мене минуле не цікавить, – тихо відповіла Анна.

– Чи, можливо, ти не хочеш, щоб воно побачило тебе?

Анна здригнулася. Віка знала її добре. Вони працювали разом уже п’ять років, і хоч Анна не любила розповідати про особисте життя, Віка завжди вміла читати між рядками.

– Всього лише кілька днів, – Віка усміхнулася. – Чому б не дати собі трохи відпочинку?

Анна не відповіла.

Але тієї ночі, коли вона лежала у своєму просторому, бездоганно охайному ліжку, вона довго не могла заснути. Їй здавалося, що вона вже давно стерла той розділ свого життя.

Але, можливо, він просто чекав на момент, щоб знову нагадати про себе?

Наступного ранку Анна зібрала валізу.

Вона не була впевнена, що це правильне рішення. Але щось підказувало їй, що вона повинна поїхати.

Коли вона піднялася в автобус, що прямував у рідне місто, серце раптом почало битися швидше.

Вона не знала, що чекає на неї там. Але відчувала, що це буде більше, ніж просто подорож у минуле.