Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Вона прокинулася від того, що хтось голосно товк щось у ступці й мугикав фальшиво — так, наче музика вирішила знущатися.

Очі — відкрились. Стеля — дерев’яна. Повітря — пахло сушеним чорт-зна-чим. Руки — маленькі, тоненькі, дитячі.
— Чудово, — подумала вона. — А можна було хоч у доросле тіло? Ні? Ну добре. Почнемо знову. З дитинства. Дев’ятий рівень пекла — повернення в школу.

— Лін! Ти знову заснула над корінням фреґуса! — пролунав голос матері. — Якщо ми ще раз зіпсуємо зілля для геморою старого Гіллара, він його на нас протестує, ясно?

— Зілля для геморою. Романтика нового життя, — пробурмотіла Кетрін-Лін.

Аптекарська лавка була невеличкою, але затишною. Мати — сувора, трохи голосиста, але явно любила доньку, хай і часом із виразом, що казав: «Чому ти не син-чарівник?».
Лін почала звикати. Її техноголова швидко адаптувалась: рецепти зілля вона сприймала як нові харчові формули. Вела зошит із виправленнями, маркувала баночки кольорами ("не переплутати заспокійливе з проносним — ми тут не експериментатори-смертники").

І коли все, здавалося, почало входити в рутину — на стіл впав лист. Прямо з повітря.

"До уваги Лін Арелін! Ви проявили нестандартне мислення.
Академія Мани і Механіки вітає вас.
P.S. Не запізнюйтесь, ми ще не навчили портал повертати назад."

— Академія? Магія? Стипендія?
— Ну нарешті хоч хтось оцінив мій розум.
Вона спакувала речі, поклала у сумку трохи сушених жартів, і вирушила. Бо якщо вже потрапляти в магічний світ — то хоча б з сарказмом і формулами в рукаві.