Читати книгу - "Незвична формула, Наталія Гавдьо"

Лін не була готова до Академії. Не тому, що не знала основ, а тому що ніхто не попередив: навчання магії — це суміш опери, цирку і лабораторної з вибухами. Все це на голодний шлунок.

Усього рік тому вона була дорослою жінкою з чітким графіком, графіками в Excel і презентативною кавою в термокружці. Тепер — дитина з рюкзаком, у якому замість бутербродів — мішечок із меленим коренем нічниці й чарівна паличка, яку вона принципово називала “ліцензійним інструментом направлення мани”.

Перший день почався з того, що її кімнату в гуртожитку "проковтнула" стіна.

— Це нормально, — сказала староста курсу, дівчина з фіолетовими косами та обличчям, яке могло лякати темряву. — Академія щоранку “перетасовує” кімнати. Типу, тренування орієнтації в нестабільному просторі.

— Я теж так "перетасовувала" документи, коли губила звіти, — буркнула Лін.

На першій лекції з теорії мани професор Рендал оголосив:

— Мана — це енергія життя, потік світобудови, музика Всесвіту. А ще — причина, чому половина наших будівель горить після контрольної.

Лін занотувала: “Вивчити: як не згоріти. Пріоритет: високий.”

Викладачі тут були... барвисті.
Професорка Салліна — енергійна жінка, яка говорила швидше, ніж думала, і під час однієї з лекцій випадково телепортувала свого папугу на дах. Папуг з даху вже тиждень кричав філософські цитати.

Знайомство з однокурсниками теж йшло з пригодами.
Діна — дівчина з вогняним характером і справжньою пірофобією. Парадокс, але саме вона одного разу підпалила штори, злякавшись павука.

— Це не я! Це він перший напав! — кричала вона, захищаючи себе мітлою.

Стерлін — надто веселий хлопець, який мріяв винайти музичне зілля, що змушує танцювати. Вже був інцидент з викладачем, якого змусило ламбадити посеред лекції.

Лін трималась обережно. Вона досі не забула, що рік тому була у світі, де максимум магії — це безконтактна оплата. Вона ховалася за своїм зошитом, нотувала все і ні на мить не втрачала своє головне правило: не імпровізуй, поки не вирахуєш всі змінні.

Та в цьому світі змінні змінювались на ходу.

І все ускладнив ще один лист. Вночі, на її письмовому столі, з’явився клаптик пергаменту:

"Ти чужа в цьому світі. Але не єдина."
"Стіна під бібліотекою приховує двері. Ти відчуєш, коли пора."

— О ні, — прошепотіла вона. — Таємничі листи — це було в договорі дрібним шрифтом?

І поки інші студенти тренували заклинання “Мана-сфера 1 рівня”, вона готувалася до чогось значно серйознішого. Хоч і з іронією. Бо якщо життя дало їй другий шанс — то без гумору вона точно не витягне.