Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

* * *

Водій автобуса висадив їх навпроти величезної, схожої на музей будівлі з червоним тиньком, що самотньо стояла посеред глухомані. «Мабуть, саме так він і виглядає — Національний музей Глухомані», — подумав Джейсон. Холодний вітер пронісся пустелею. Джейсон не звернув уваги на свій одяг, але його важко було назвати теплим: джинси і кросівки, бузкова футболка і тоненька чорна куртка.

— Отже, експрес-курс для хлопця, який втратив пам’ять, — сказав Лео. У його голосі відчувалося таке сильне бажання бути корисним, що Джейсон одразу зрозумів — корисного почує мало. — Ми навчаємось у «Школі дикунів», — Лео зробив лапки пальцями. — Це означає, що ми «погані підлітки». Твоя сім’я, чи суд, чи ще хтось вирішили, що від тебе забагато неприємностей, тому вони відіслали тебе до цієї чарівної в’язниці — перепрошую, школи-інтернату — у місті Армпіті, штат Невада, де навчаються таких корисних речей, як бігати десять миль[2] на добу серед кактусів і вплітати ромашки в капелюхи! А на десерт у нас «навчальні» подорожі з тренером Хеджем, який стежить за порядком за допомогою бейсбольної битки. Потрохи пригадуєш?

— Ні.

Джейсон насторожено оглянув інших підлітків: десь двадцятеро юнаків, удвоє менше дівчат. Жоден з них не здавався схожим на запеклого злочинця, і він не міг уявити, що вони такого накоїли, що їх відіслали до школи для правопорушників і чому він опинився серед них.

Лео закотив очі під лоба.

— Отже, ти й далі збираєшся дурня клеїти, га? Ну гаразд, для нас трьох — це перший семестр. Ми нерозлучні друзі. Ти робиш усе, що я кажу, і віддаєш мені свої десерти, і ще береш на себе мої обов’язки з прибирання...

— Лео! — випалила Пайпер.

— Добре. Про останнє можеш забути. Але ми реально друзі. Ну, Пайпер — трошки більше ніж просто друг, останні декілька тижнів...

— Досить, Лео! — обличчя Пайпер вкрилося рум’янцем. Джейсону теж здалося, що його обличчя палає. Він би не забув, що зустрічається з такою дівчиною, як Пайпер.

— У нього амнезія чи щось таке, — сказала Пайпер. — Ми повинні комусь про це розповісти.

Лео глузливо хмикнув.

— Кому? Тренерові Хеджу? Щоб він спробував вилікувати Джейсона своєю биткою?

Тренер ішов попереду групи, вигукував накази і свистів, намагаючись тримати підлітків у шорах. Але час від часу він дивився на Джейсона й супив брови.

— Лео, Джейсонові потрібна допомога, — наполягала Пайпер. — У нього струс мозку або...

— Гей, Пайпер, — один з інших хлопців підійшов до них, поки група прямувала до музею. Цей новенький тип утиснувся між Джейсоном і Пайпер, збивши Лео з ніг.

— Не спілкуйся із цими невдахами. Ти моя напарниця, пам’ятаєш?

Новенький мав чорне волосся, стрижене як у Супермена, темну засмагу і настільки білі зуби, що не завадив би застережний напис: «НЕ ДИВИТИСЯ. МОЖЛИВА ВТРАТА ЗОРУ. НАЗАВЖДИ». На ньому була футболка «Даллас Ковбойс»[3], джинси й чоботи на кшталт тих, що носили на Дикому Заході, а посміхався цей хлопчина так, ніби був даром Господнім для всіх дівчат-правопорушниць підліткового віку. Джейсон його одразу зненавидів.

— Дай спокій, Ділане, — буркнула Пайпер. — Я не просилась у групу до тебе.

— Та не може цього бути! Сьогодні твій щасливий день!

Ділан зачепився за її лікоть своєю рукою і потягнув до музею. Пайпер глянула через плече так, нібито благала про допомогу.

Лео підвівся й обтрусився від пилу.

— Ненавиджу цього типа.

Він подав Джейсону руки, ніби запрошував піти всередину разом.

— Я — Ділан. Я такий кльовий, що хотів би зустрічатися сам із собою, але ніяк не можу збагнути, як це влаштувати! Ти хочеш зустрічатися зі мною замість мене самого? Тобі дуже пощастило!

— Лео, — сказав Джейсон, — ти дивний.

— Так, ти часто мені про це говориш, — вишкірився Лео. — Але якщо ти не пам’ятаєш мене, то я можу повторювати всі свої старі жарти. Нумо, пішли вже!

Джейсон подумав, що, коли цей хлопець — його найкращий друг, то життя в нього, швидше за все, нескінченна халепа. І все ж він пішов за Лео до музею.

* * *

Вони йшли музеєм, зупиняючись то там, то тут, і слухали, як тренер Хедж щось розповідає в мегафон, який то перетворював тренера на Лорда Ситхів[4], то ревів якісь несподівані фрази на кшталт: «Свиня хрюкає “хрю”».

Лео весь час діставав гайки, болти та дроти з карманів військової куртки і з’єднував їх між собою, наче його руки завжди мали бути чимось зайняті.

Джейсон був занадто збентежений, щоб приділяти увагу експонатам, але всі вони мали якийсь зв’язок із Великим каньйоном і плем’ям гуалапай, яке володіло музеєм.

Кілька дівчат пильно дивилися на Пайпер із Діланом і хіхікали. Джейсон вирішив, що вони в класі були популярними. На них були вузькі джинси, рожеві кофти і стільки косметики, що вистачило б на цілу геловінську вечірку.

Одна з них гукнула:

— Гей, Пайпер, цим місцем володіють твої одноплемінники? Тебе безплатно впустять, якщо виконаєш танок викликання дощу?

Решта дівчат зареготала. Навіть так званий напарник Пайпер, Ділан, ледве стримував посмішку. Довгі рукава куртки приховували руки Пайпер, але Джейсон був упевнений, що вона стиснула кулаки.

— Мій батько черокі, — промовила вона. — Не гуалапай. Певна річ, тобі б знадобився мозок, щоб збагнути різницю, Ізабель!

Від несподіваної відсічі в Ізабель округлилися очі — вона стала схожою на залежну від косметики сову.

— Ох, вибач! Можливо, це плем’я твоєї матусі? Ой, чого це я! Ти ж ніколи її не бачила.

Пайпер кинулася на Ізабель, але, перш ніж бійка почалася, тренер Хедж гаркнув:

— Ану досить там, позаду! Поводьтеся чемно, або я розтрощу об вас бейсбольну биту!

Група подалася до наступного експоната, але дівчата продовжили глузувати з Пайпер.

— Приємно знову повернутися до резервації? — запитала одна з них солоденьким голоском.

— Татко, швидше за все, забагато п’є, щоб працювати, — сказала інша з фальшивим співчуттям. — Тому вона й стала клептоманкою.

Пайпер не звертала на них уваги, але Джейсон був готовий власноруч відлупцювати цих дівчиськ. Він, може, і не пам’ятав Пайпер, та навіть самого себе, але знав, що ненавидить злих підлітків.

Лео схопив його за руку.

— Охолонь. Пайпер не любить, коли ми втручаємось у її. суперечки. До того