Читати книгу - "По ту сторону серця, Марі Луна"

Ніколи б не подумала, що таке зможе трапитися.
Я не мріяла про принців. Не будувала повітряних замків. Мене реальність навчила твердо стояти на ногах. Та коли прийшло воно — почуття — усе змінилось.

Я закохалася в тебе, коли була в сьомому класі.
Багато хто каже, що в 14 років людина не може кохати. Що це лише захоплення, гра гормонів, фантазії на тлі романтичних книжок і серіалів.
Але ні. Це було не тимчасово. Не поверхнево.
Я кохала — тихо, всередині себе, щиро, сильно. І пронесла це почуття крізь роки.

Ти був старший на рік.
Невисокого зросту, ми були майже на одному рівні. У тебе були чорні очі — ті самі, в яких я втонула з першого погляду. Вони здавались бездонними, дивилися наче просто в душу. І таке ж вугільно-чорне волосся, яке завжди спадає на лоба і закриває очі.

Ця твоя стрижка — тоді вона вже вважалась трохи дивною, хтось називав її "під шапочку", тепер кажуть Bowl cut. Але тобі вона личила. Якось по-особливому. Неначе ти весь був трохи не такий, як інші. І саме це мене зачепило.

Я досі пам’ятаю той перший день. Наче це було вчора.
Я поспішала шкільними сходами на урок, коли раптом хтось торкнувся мене за сідницю. Я різко озирнулася — і побачила тебе.
Це було неочікувано, дико, зухвало… і все ж — саме з цього почалося.
Я завмерла. А потім — потонула в твоїх очах.
Дихання перехопило. Час на мить зупинився.
І саме з тієї секунди ти назавжди поселився в моєму світі.