Читати книгу - "Обрана, Катажина Обертинська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ранок Церемонії Прийняття Дару зійшов над Авенвудом незвичною тишею. Селище, зазвичай наповнене гомоном повсякденного життя, сьогодні дихало урочистим очікуванням. Кожен мешканець, від наймолодшого до найстарішого, зібрався на головній площі, оточеній віковічними дубами. Сонце, пробиваючись крізь густе листя, кидало золотаві плями на святковий одяг людей, на їхні обличчя, сповнені надії та гордості. Повітря густішало від аромату трав і пахощів, що курилися з жертовних чаш, розставлених навколо стародавнього Каменя Дару – сірої, велетенської брили, порізаної рунами, що, за легендами, приховувала в собі силу предків.
Калена стояла поруч із батьками, її серце билося у прискореному ритмі. Вона шукала поглядом Дем'яна серед інших юнаків, що готувалися до обряду. Її брат, високий і спокійний, виділявся серед них своєю зосередженістю. Він був одягнений у світлий одяг, що підкреслював його рішучий вигляд. Поряд з ним Калена помітила Кая, який стояв трохи віддалік, його сірі очі були прикуті до Дем'яна, у них читалася повага.
Нарешті, на освячений майдан вийшли Старійшини. Їхні сиві бороди спадали на груди, а погляди були сповнені мудрості століть. Головний Старійшина, старець Елвін, підняв руки, і натовп замовк, очікуючи початку священного обряду. Почали лунати давні пісні, що прославляли Захисників і їхній подвиг. Світло, здавалося, згущувалося навколо Каменя, а в повітрі завирувала ледь відчутна енергія. Був час, коли Дем'ян мав зробити крок уперед і прийняти свій Дар. Калена стиснула кулаки, бажаючи брату успіху.
Але в цю мить урочистість розвіялася, наче дим. З лісової гущавини, звідки не повинно було бути жодного звуку, крім співу птахів, долинув моторошний, пронизливий крик, що розірвав тишу. За ним пролунав глухий, тваринний рик. Земля здригнулася. Миттєво впала тінь, немов раптово насунулася грозова хмара, але це була не хмара. З гущавини вирвалася орда Гарлінгів – моторошних створінь з потворними, покрученими тілами, що скидалися на спотворених вовків, але з людськими рисами, їхні очі світилися зловісним червоним світлом. Їхні пазурі блищали, а з пащ виривалося зловонне дихання. Їх було безчисленна армія, вони насувалися, як темна хвиля, що змиває все на своєму шляху.
Хаос вибухнув миттєво. Крики жаху розірвали повітря. Люди кинулися врозтіч, спотикаючись, падаючи. Гарлінги, що рухалися з неймовірною швидкістю, вже були серед них, розриваючи, нищачи. Захисники, які мали стояти на варті, були вражені несподіванкою. Вони кинулися в бій, але їх було надто мало.
Калена бачила, як Дем'ян, щойно готовий до обряду, миттєво схопив меч. Його обличчя було спокійним, але рішучим. Він кинувся вперед, намагаючись захистити Старійшин і тих, хто був біля Каменя. Він бився відчайдушно, як лев, але Гарлінгів було надто багато. Один із наймерзенніших, величезний звір із закривавленими пазурами, відрізав його від решти. Калена дивилася, як брат боровся, як його сили танули. І в одну жахливу мить, що розтягнулася на вічність, вона побачила, як пазурі Гарлінга пронизали його груди.
"Дем'ян!" – її крик розірвав горло. Її світ руйнувався. Він впав. Не встиг. Не встиг прийняти Дар. Вона рвонулася до нього, її ноги не слухалися, але вона бігла, долаючи жах, крики, руйнування. Навколо падали дерева, будинки руйнувалися під ударами Гарлінгів.
Кай, який боровся неподалік, намагаючись захистити інших юнаків, що стояли поряд з Дем'яном, побачив це. Він бачив біль Калени, її відчай. Коли вона, нестямна від горя, кинулася до брата, Кай на мить притримав її, його сильні руки лягли на її плечі.
"Калено, ні!" – його голос був сповнений болю, але й рішучості. Він намагався її утримати, відвести від епіцентру небезпеки, де вже лежало тіло Дем'яна. Але вона вирвалася, її очі були сповнені сліз і невіри. Вона бігла до брата, розуміючи, що вже пізно, але відмовляючись в це вірити. Її світ, її мрії, її спокійне життя – все було розтрощене в одну жахливу мить.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обрана, Катажина Обертинська», після закриття браузера.