Читати книгу - "Крадій, Катерина Бахтурова"

Він машинально закрив обличчя рукою, а коли опустив її, то побачив, що перед ним стоїть та, ради якої він наважився на вторгнення в оселю. Жінка стояла нерухомо  з порожньою чашкою в руках і з широко відкритими очима. 

Чоловік тежнзакляк на місці, йому було ніяково. І ще гірше йому було від думки, що ця жінка про нього подумає. Внутрішній конфлікт паралізував його волю.

Господиня першою порушила мовчанку.

– Як ви тут опинилися? Як ви увійшли? – спитала вона низьким, але не грубим голосом. В її очах не було страху, а лише спокій. Здавалося, вона навіть не була вражена, а запитала лише для того , щоб пауза не затягнулася.

Отямившись від звуку її голосу, чоловік не знайшов нічого кращого, аніж сказати:

– Було не зачинено. І хвіртка…хвіртка у вас відкрита.

– Зрозуміло. І це єдина причина, чому ви вирішили увійти в чужий дім?

Її питання залишилося без відповіді. Чоловік згорав від сорому за себе.

− Ви хочете мене вбити? – несподівано, але так само спокійно запитала жінка.

− Ні. Я не вбивця, – коротко відповів гість.

–Не обов’язково бути вбивцею, щоб когось вбити.

− Одне вбивство робить людину вбивцею. Але я не вбивця і не збираюся ним ставати. Я – крадій.

Значить, ви хотіли щось вкрасти у мене?

– Ні.

– Ні?

– Так…я…не збирався нічого красти. Просто хвіртка…хвіртка була відкрита. У двір залетів вихор. І мені теж захотілося увійти.

– Дивне пояснення для крадія.

– Чому?

– Ви говорите, як поет. Ще дивно, що ви взагалі щось пояснюєте – зазвичай крадії ніяк не пояснюють своє бажання щось вкрасти.

– Так, я крадій, але я не збирався у вас нічого красти.

– Ви просто увійшли, тому що хвіртка була відчинена?

– Так. Мені просто захотілося увійти. Потім я побачив вас – як ви п’єте чай. Ви були дуже задумливі, і мене це заворожило.

– Ще одна причина для проникнення в житло?

– Так…ні… Ви викрили мене.

– Якби я вас не викрила, ви б щось вкрали. Чому ви стояли в темряві?

– Тому що… крадії не люблять світла.

– Зрозуміло. Вичерпна відповідь.

– Так, вибачте. Я сказав перше, що прийшло на думку.

– У мене немає чого красти , але якщо хочете, можете взяти те, що вам сподобається, я не буду чинити опір.

– Ні… я… просто хвіртка і ви і … – чоловік топтався на місці, замість того, щоб піти. Замість того, щоб просто втекти – він шукав приводу залишитися. Він не йшов не тому, що не міг, а тому, що його не виганяли. Нічний гість не знайшов нічого кращого, ніж сісти на поріг. Кілька секунд він дивився в одну точку. Потім підняв очі і зустрівся поглядом тією, в чий дім він так безцеремонно заліз.

– Чому ви не йдете? – запитала жінка резонно.

– Так…ви праві. Я…повинен піти. Так… – він почав повільно вставати.