Читати книгу - "Крадій, Катерина Бахтурова"

Ледь прикрита хвіртка злегка хитнулася під тиском вітру і відчинилася. Вітер закручував сніг у химерні об’ємні фігури, які постійно змінювали форми. Одна з таких фігур, що нагадувала вихор, увірвалася до двору. Світло нічних ліхтарів тьмяно освітлювало вулицю, якою йшла самотня постать. Це був чоловік. Він високо підняв комір свого потертого пальта. Але сніжинки, гнані вітром, все ж залітали за комір і танули на теплому тілі, перетворюючись на холодні освіжаючі краплі.

На вулиці не було нікого, хоча ще було не пізно. Пішохід інколи піднімав голову й дивився на сніг у світлі ліхтарів – на це магічне, безмовне, рухоме та гіпнотичне видовище.

Раптом він побачив відкриту хвіртку і зупинився. Вона виглядала якось незвично, але що в ній було незвичного, він точно сказати не міг. Було в ній щось гостинне, й чоловікові захотілося увійти. Зробивши перший крок, він зупинився, заворожено дивлячись в вузький прохід. На його красивому обличчі, порослому тижневою щетиною, з’явився вираз, ніби він згадав загадку яку ніяк не міг розв’язати. Гнаний незрозумілим внутрішнім відчуттям, наче хтось штовхав його в спину, чоловік після деяких вагань, все ж увійшов у двір.

Він намагався йти тихо, але сніг під ногами зрадницьки скрипів. Він оглянувся, щоб ще раз переконатися, що шлях до відступу відкритий. Хвіртка вгрузла в сніг, який міцно її тримав. 

Завернувши за ріг будинку, незваний гість побачив світло у вікні, яке жовтою теплою плямою падало на білий холодний сніг. Зазирнувши у вікно, крізь прозорі фіранки він побачив жінку, яка пила чай, сидячи біля вікна. Чоловік не міг розгледіти жінку повністю, бо вона сиділа до нього боком. Він міг бачити лише її профіль. Йому стало цікаво, хто ця жінка, але він не знав, як задовольнити своє цікавість. Він з жадібністю поглинав очима кожен рух молодої жінки, яка іноді торкалася вустами чашки з гарячим чаєм.

Нічний гість стояв і дивився у вікно. Він хотів піти і не міг. Ноги не слухалися. Він мов загіпнотизований дивився у вікно. В цій незнайомій жінці було щось привабливе, спокусливе і магнетичне. Ним оволоділо якесь незрозуміле хвилювання. Чим довше він дивився, тим сильнішим було його відчай – недосяжний силует за склом розбуркав його уяву.

 Знесившись від внутрішньої боротьби, він сів на лавку, що стояла біля вікна, і поклав лікті на стіл, який добре засипало снігом, просидівши так кілька хвилин. Потім підпідвівся, його рука сама потягнулася до скла з наміром заявити про свою присутність. Потримавши кілька секунд руку в повітрі, він не зміг порушити тишу. Йому здалося, що раптовий стук у вікно серед повної тиші – це так грубо і нав’язливо. Незваний гість ще трохи постояв, а потім зробив різкий рух, зібравшись піти. Востаннє він подивився на вікно, а потім на двері. Може, не зачинено? – промайнула фантастичне думка. Навряд чи. Необачно не зачиняти двері на ніч. 

Опинившись всередині, чоловік нерухомо простояв кілька хвилин, не знаючи, що зробити. Ним оволоділа невпевненість, і він зрозумів, що йому  краще піти. Але не встиг цього зробити – раптовий спалах світла осліпив його. Але двері виявилися незачиненими. Дивно. Він увійшов. Було темно і тепло.