Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

- Марійка! Ти що тут робиш?

Усі сміялися, крім Ольги, бо уже знали наперед.

- І чого б тобі не було бути ще в санаторію, - на другий день говорила Ольга. - Це все через того татка. Взяв тай виписав!

- Та й добре, що виписав, - бурмотіла у відповідь Марійка.

- Яке добре! - перебила Світлана. - Мені тепер з тобою прийдеться ділитися усім.

- Що там погано годували?

- Ні.

- П'ять раз на день їсти ж давали.

- Там за дітьми не дивилися.

- Ну, це може бути. Лише оце. Але ж загалом непогано було.

- І погано не було, і нічого доброго не було. На ЛФК вчителька за дітьми зовсім не дивилася. Сяде тай говорить: «Раз, два, три чи вгору, вниз». І таке інше. Це ж санаторій, вони мають дивитися за дітьми!

- А в Калуші, що краще?

- Звісно краще! Тут за тобою вчителька дивиться. Десь таз скривила чи спину зігнула, а вона вже кричить, щоб я вирівнялась. Та й вправи були важчі.

- Де? В Калуші?

- В Калуші! А де ще? Треба слідкувати, про що я говорю.

- Тихо вже будьте! - прокричала втомлено Світлана. - Я може спати хочу! Марійка, не тягни ковдру! Я чисто гола! Уже приїхала! Тільки ковдру стягати!

Тепер сім'я Бурачків знову була у зборі. Хоч вони сварилися постійно один з одним, але все-таки любов їхня сімейна перемагала будь-які незгоди. Їх сім'ю можна назвати, навіть, дружньою. Таку ще треба пошукати!