Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Обитель героїв 📚 - Українською

Читати книгу - "Обитель героїв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Обитель героїв" автора Генрі Лайон Олді. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 131
Перейти на сторінку:
одна дівка незаміжня, мені й ворожити: на судженого-рядженого, на подарунок-посаг. От як почнеться веремія, отут уже мені краще ґав не ловити, берегти честь замолоду. Ти головний, твій і клопіт — заздалегідь розраховувати-прикидати.

І з несподіваною теплотою посміхнулася Германові:

— Не бійся, командоре, не схибимо. Вчуємо, виманимо й горло вирвемо. По-нашому, по-дівочому.

Посмішкою у відповідь Герман подякував дівчині за добре слово. Зараз кожне підбадьорливе слово на вагу золота. Адже це перша справжня кампанія стратега. Він за будь-яку ціну зобов’язаний домогтися успіху! І не тільки тому, що квестори довірили йому свої життя. Є дещо незрівнянно значиміше! Чотирирічний цикл добіг кінця, і тепер від них залежить: чи впаде Цитадель, чи прийде кінець тиранії Чорного Аспіда? О, у мріях Герман уже бачив, як, немов зачаровані, біліють вугільно-чорні стіни Цитаделі, як злітає над вежею переможний прапор Ранкової Зорі, а вранішнє сонце щедро золотить прапор переможців і крізь знівечену, обпалену, розтріскану землю пробивається перша зелена парость.

Ось мета, гідна дворянина й патріота!

І нехай сміються циніки, тицяють пальцями дурні, глузують обивателі, проклинаючи «мзду на рівновагу» і прагнучи позбутися безглуздих, за їхніми куцими мірками, витрат — не їм, нудним і гідним жалю, судилися високе життя й велика честь!

— Тривога, пані та панове… Овал Небес! До бою!

Кристофер не змінив пози, залишився біля вікна. Але руки некроманта ожили, зарухалися в таємничих пасах, а плечі під хламидою поширшали, здійнялись горбами м’язів, рідко властивими магам його профілю, що не визнають «Нихонової школи». Некрот ще тільки почав говорити, а Агнешка вже вислизнула з обіймів злодія і тепер виверталася із сукні; а здавалося — із самої себе. Як блискавичний Джеймс опинився біля дверей з рапірою та дволезною дагою в руках, командор не встежив.

— Овал Небес! — встиг повторити маг, перш ніж гримнуло по-справжньому.

Із тріском вилетіла віконна рама, обсипала некроманта дощем гострих, як лезо, скалок. У кожній з них палало багряне полум’я. Порив вітру промчав по залі, гасячи свічки. Герман рвучко пригнувся; наступної миті арбалетний болт, глухо ухнувши, зніс зі стіни шандал над головою стратега. З долонь Кристофера зірвалося ґроно зеленавих виноградин, віялом розсипалось у нічній пітьмі; майже одразу некрот охнув і купою ганчір’я осів на підлогу. Агнешка загарчала. Хижий силует виник у вікні, зупинив стрибок вовкулаки, і обоє покотилися по битому склі.

Двері вивалилися, і Джеймс Рівердейл, засміявшись, зустрів гостей сталлю.

LIBER І

КОНРАД ФОН ШМУЦ,

ОБЕР-КВІЗИТОР ВСЕВИДЮЩОГО ПРИКАЗУ

CAPUT І

«А В ЦЬОМУ ГОТЕЛІ З ПІДЛОГИ ДО СТЕЛІ — ВЕСЬ ШЛЯХ ВІД ЗЕМЛІ ДО НЕБЕС…»[1]

— Дозвольте вашу ручку! Вашу дорогоцінну! Сюди, сюди, на подушечку…

— Тримайте. Пальці розпарилися?

— Дивовижні пальчики! Чудові! Як нігтик робимо? Лопаткою, списиком?

— «Гусячим яєчком». Кутикулу не видаляти, зсунути кипарисовим шпателем. І край нігтя по обідку — білим лаком.

— О, ваш смак, як завжди, бездоганний! Основний лак — «Палевий перл»?

— Ні, «Перлистий іній».

— Чудово! Почнемо, почнемо…

Поки досвідчений цирульник-нігтяр займався його пальцями, барон Конрад фон Шмуц уважно, не сказати б прискіпливо стежив за другим цирульником — стригунцем, що обслуговував службову перуку барона. Майстер скінчив завивати буклі, легко закріпив косу на золотому дроті й зараз, вправно орудуючи шпильками та обручем, надавав перуці форми. Поруч чекали своєї черги пудрениця, помада для волосся, зварена з ведмежого жиру з геліотропом, та срібна брошка — самка грифона розпростерла крила над гніздовищем.

Суворий погляд барона потеплішав і пом’якшав.

Цирульня «Іридхар Чиллал», заснована однойменним куафером, втікачем із Лa-Ланга, засудженим на батьківщині до зміїної ями довічно за спотворення вигляду царствуючої особи, славилася на всю Реттію. Працювали тут віртуози, здебільшого нелегали. Хазяїн, вихований у східній суворості, регулярно нагадував працівникам про принади зміїних ям і вічну правоту клієнтів, тож скаржитися не доводилося.

А яка тут водилася огіркова олія!

А яких п’явок ставили до скронь і на зап’ястки!

Думка про п’явок дивовижним чином нагадала баронові про призначену на сьогодні дуель із зухвалим корнетиком Лефевром, названим сином полку кінних пращників. Шмаркач, молоко на губах, ріденькі вусики, а туди ж! Уголос, в офіцерських зборах, розмірковувати про переваги та недоліки працівників Всевидющого Приказу, применшуючи перші й без міри перебільшуючи другі… Нахаба зволив зневажливо відгукнутися про розкриття «Справи мокрого виродка», за яку Конрад, обер-квізитор огульно знеславлюваного Приказу, одержав перший ранг і подяку від прокуратора Вільгельма Цимбала. Мовляв, буйного маніяка, спійманого на гарячому, при вчиненні опору, зарубає кожен бовдур! А якщо ти не бовдур, як більшість Всевидющих, то будь ласкав узяти живцем і кинути до буцегарні! Рубати ми всі вміємо…

І корнет багатозначно опустив долоню на ефес шаблі.

«Хлопче! — сказав йому барон, не звертаючи уваги на шум зборів, які почасти поділяли сміховинні погляди шмаркача. Падіння моралі давно не дивувало Конрада фон Шмуца. — Коли наступного разу я братиму маніяка, я неодмінно звернуся до вас за порадою. Оскільки сам у теорії не мастак, бо віддаю перевагу сухій практиці. А от вам, як і вашим товаришам по службі, котрих минулої осені неабияк відколошматили ятричанські кожум’яки, я б рекомендував якомога рідше розмірковувати про чиюсь компетентність…»

Шкода, наступні пасажі, справжні перли красномовства, так і не пролунали. Корнет збуряковів, пожбурив у голову барона кухоль із грогом, промахнувся й довів справу до дуелі. А оскільки нанесення тілесних ушкоджень працівникам Всевидющого Приказу каралося стратою через заморожування, баронові довелося відіслати посланця до спецарсеналу — замовити «секундантів». Шаблі-торохтілки, єдина зброя, з якою квізиторам усіх рангів дозволялося виходити на поєдинки честі, без попереднього замовлення на руки не видавалися.

«Завтра ввечері, хлопче, — тоном, здатним заморозити вискочку без суду та слідства, кинув обер-квізитор. — У час Бабака, коли сонце сідає; біля обителі Веселих Братів. І прошу не спізнюватися, я вам не дівка на виданні…»

Корнет чекати до завтрашнього вечора не хотів, але його, зв’язавши й кинувши в куток, умовили розумніші товариші по службі. Навряд чи родині Лефевра було б приємно зберігати в родовому склепі крижану статую хлопчиська, щодня стежачи, щоб не розтанула…

— До вас кур’єр, ваша світлосте!

Голос цирульника вивів Конрада із задуми. Є народна прикмета: кур’єр у вихідний — чекай неприємностей. А народ, він даремно не скаже.

— Депеша? Усне послання? — допитувався барон з очевидним роздратуванням.

— Депеша, ваша світлосте.

— Нехай увійде й зачитає.

— Вголос?

— Звісно, вголос.

— А якщо там службові таємниці? — нігтяр розхвилювався й навіть зробив баронові трішки боляче, смикнувши шпателем.

На щастя, шпатель не зачепив службового стигмата, виколотого в улоговинці між великим і вказівним пальцями правої руки Конрада. Звісно, на щастя не для

1 2 3 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обитель героїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обитель героїв"