Читати книгу - "Поєдинок Робіна Гуда з Гаєм Гізборном"

— О, ваші слова прудкіші за стріли, — мовив Маленький Джон. — Вони вже торкнулися мого серця, і я здаюсь.

Тієї ж миті шерифові люди навалилися на нього з усіх боків і міцно скрутили мотузками: вони страшенно боялись, щоб розбійник не втік по дорозі. Шериф радісно реготався, думаючи про те, як краще помститися за викрадений посуд, і зрештою таки надумав.

— Клянусь усіма святими, — вигукнув він, — ми відведемо тебе до Бернесдейля і повісимо там на високому горбі сьогодні ж!

— Гаразд, вішайте, — мовив Маленький Джон. — Тільки дивіться, щоб і вам не відгукнулось тим самим! Бог милостивий, і він ще може не допустити, щоб ви зробили цю чорну справу.

Все ще побоюючись втечі полоненого, шериф та його почет швидко спустилися з пагорба і подалися через торфовище. По дорозі до них приєднувалися ті, що відстали раніше. Ось один насилу видерся з глибокого рову і, потираючи голову, влився до гурту. Другий припадав на ногу, третій геть подрав на собі одяг, вскочивши в колючий живопліт, четвертий був весь у грязюці. Вся команда шерифа ледве пересувала ноги і мала вигляд жалюгідних бродяг. Але солдати раділи, що шериф пообіцяв од пуза напоїти їх вином; до того ж невдовзі вони мали повісити найхоробрішого після Робіна Гуда розбійника Англії.

Швидко вони спорудили стовп з перекладиною і прив'язали до неї товсту мотузку. Шибениця була готова.

— Ну, прощайся з життям! — гукнув шериф до Маленького Джона. — Тепер ми подивимося, чи допоможуть тобі твої лісові хитрощі.

— Хотів би я зараз мати при собі Робінів ріжок, — пробурмотів бідолашний Джон. — Але його немає, і, здається, все кінчиться так, як каже шериф.

Становище і справді було безвихідне. Мотузка вже стискала шию полоненого, і солдатам залишалося тільки її потягти.

— Готово? — запитав шериф. — Ну, тоді: раз… два…

Та перш ніж він вимовив "три", з-за пагорба долинув слабенький гук срібного ріжка.

— Щоб я луснув, коли це не сигнал сера Гая Гісборна, — мовив шериф, — і він кличе мене на допомогу. Сер Гай спіймав Робіна Гуда!

— Даруйте, ваша світлість, — докинув один з солдатів, — але якщо він справді спіймав Робіна Гуда, то це буде дуже радісний день. Давайте почекаємо з цим розбишакою і підготуємо ще одну шибеницю. Треба повісити їх разом!

— Чудова думка! — вигукнув шериф, ляснувши себе по колінах. — Зніміть негідника та добре прив'яжіть його, поки ми вернемося.

Міцно припнувши Маленького Джона до шибениці, шериф з своєю пошарпаною зграєю подався у ліс, щоб привести Робіна Гуда й повісити відразу двох знаменитих розбійників.

Облишмо поки що Маленького Джона й шерифа та подивимось, які пригоди спіткали за цей час Робіна Гуда.

Перш за все слід сказати, що саме цього ранку ватажок розбійників мало не посварився з Маленьким Джоном. Причиною до того був нетутешній підозрілий йомен, якого вони разом уздріли в лісі. І кожному закортіло викликати незнайомця на поєдинок. Але Робін Гуд не поступився своєму помічникові. Ось тоді-то роздратований Джон і подався з Віллом Пурпуровим до Бернесдейля, а Робін виступив назустріч захожому чужинцеві.

У нового гостя Шервудського лісу вигляд був досить — таки потішний. На перший погляд він здавався якоюсь триногою потворою. Та, підійшовши ближче, Робін розгледів, що це просто бідно вбраний чоловік, якому чомусь заманулося натягти поверх лахміття висушену на сонці конячу шкуру, — з головою, гривою і хвостом. Шкура голови правила йому за каптур, а хвіст, спадаючи донизу, створював враження третьої ноги.

— Доброго ранку, друже, — гостинно привітався Робін. — Лук у твоїй руці свідчить про те, що ти, напевне, хороший стрілець.

— Стрілець як стрілець, — мовив незнайомець у відповідь. — Тільки не до стрільби мені зараз. Я згубив стежку і ніяк не можу на неї втрапити знову.

"Слово честі, я був певен, що ти згубив розум!" — усміхнувшись, подумав Робін, а вголос сказав:

— Я проведу тебе через ліс, а ти мені розкажеш, які справи примусили тебе блукати в цих краях. Мова твоя здається мені набагато шляхетнішою за твоє убрання.

— А хто ти такий, щоб питати мене про мої справи? — гарикнув незнайомець.

— Я один з королівських лісників, — відповів Робін, — і приставлений сюди охороняти оленів його величності від усяких підозрілих людей, які тут часом вештаються.

— Вигляд у мене, можливо, й справді підозрілий, — заперечив незнайомець, — але я тут не вештаюся без діла. Ну, слухай: якщо ти королівський лісник, ти мені теж знадобишся. Я тут також за королівським дорученням — розшукую небезпечного злочинця. Звати його — Робін Гуд. А ти. часом, не з його банди?

І незнайомець пильно подивився на Робіна.

— Ні, ні, боронь боже! — запевнив його ватажок розбійників. — А навіщо тобі потрібен отой Робін Гуд?

— Це вже мені знати. Скажу тільки, що зустрітися з цим гордим і неприступним розбійником мені хочеться дужче, ніж одержати за нього