Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На скрижалях історії 📚 - Українською

Читати книгу - "На скрижалях історії"

296
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На скрижалях історії" автора Олександр Васильович Вітров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 142
Перейти на сторінку:
спадкоємець свого батька, це був дід Івана Харченка по матері. Рід, що пішов від синів діда, і зараз кличуть по-вуличному Зінченки. Мати Івана, Марина, старша дочка одного з них. Коли Іванові стукнуло — дванадцять, діду вже виповнилося — сто літ. Один закінчував свій життєвий шлях, а інший лише розпочинав.

Не раз на віку дід бував на Дону, у Криму, багато чого бачив на світі. Коли приїздив до їхньої кузні, тоді внукам своїм, босоногим хлоп'ятам, привозив окраєць запашної паляниці «від зайчика», кусень сала чи то глечик меду. А баба Химка обов'язково передавала їм у торбині, з рукава вишитої сорочки, гарбузового насіння, лісових горіхів, коників із солодкого тіста. До душі їм дідові гутірки, а він оповідав їх охоче. А то бувало й заночує. Ото вже горнуться до нього, мов бджоли до матки, смакують його переказами й смішними, і страшними про все, що бачив він на своїх довгих чумацьких шляхах.

II

Чудовою людиною був дід Андрій. Івану постає перед очима: заїжджає той у двір, розпрягає волів і ставить до воза одне проти одного, щоб не сварилися. Він середнього зросту, але кремезний, міцно складений і білий весь як лунь: голова, борода, вуса, брови — усе ніби снігом припорошене.

Улітку носить на очкурі широченні штани з білого домотканого полотна, таку ж білу сорочку з пазухою на дві половини, комір зав'язаний тоненьким мотузком. Штани заправлені в юхтові чоботи. Халяви високі, закочені нижче колін. Літом і зимою на голові пелехата ягняча шапка, як дуже спекотно — бриль, у руках батіг. Після порання біля волів онуки обсідають його з усіх боків, як горобці, і, затамувавши подих, слухають розповіді діда:

— За дві верстви від Вербівки, на схід сонця, у степу, розтікалися два чумацькі шляхи. Один прямував із півночі на південь, до Криму, інший на схід до Чигирина й далі до Дніпра. На цім розпутті, на невисокім горбочку стояла корчма вербівського пана, її орендував жидок Лейба. Тут відпочивали чумацькі валки, ідучи на південь, на схід або додому.

Трохи далі в степ від корчми озерце кругле, як миска з водою, з півдня заросле очеретом і татарським зіллям. Ближче до корчми положисто, чисто. Чумаки називали це місце — Тягни-мішок. Чудна назва, зате влучна. Відкіль би не їхали вони, а тут зупинялися зварити куляшу чи то галушок, випасти й напоїти волів у степу. От тоді й тягни мішок із воза з пшоном чи з борошном для галушок. Коли нічого немає, тоді дає чумак те, що везе.

У Лейби в корчмі в будь-який час дня й ночі дістанеш оковитої, меду або пива кухоль. А він бере все за горілку, звичайно, за півціни: сіль, рибу, тканини, мед, віск та інше.

Отамани чумацьких валок досконало знають усі такі місця на шляхах чумацьких. І сюди, і поза річкою Сирий Ташлик у сусідньому Телепиному, яку оминає Чумацький шлях, виходять селяни й розпитують у чумаків:

— Що там робиться в світі широкому?

Стане подувати вітерець тепленький після Стрітення, вибравшись угору, уже геть починає припікати сонечко. За Вербівкою, як море, синіє степ, через тиждень не пізнаєш його — зазеленіє як рута. Ось саме напровесні й розпочинається турбанина чумацька. Їх немовби підштовхують вербові котики й скресання вод.

Перш за все перевіряється чумацький віз. Уся надія чумака на вірних круторогих волів, відбирають їх особливо ретельно. Цінується не швидкість, а саме потужність і надійність.

Попелястої масті вола називають мазій, як і підмазувача воза. Мазати воза тяжка праця: треба підняти його, стягнути колесо на край вісі, змастити її, надіти колесо, опустити воза. І так у всіх мажах. Мастило довго не тримається: пісок і пилюка змішуються з дьогтем, буквально переїдають дерево. Чумаки ходять усі замизгані дьогтем. Іноді заталапуються навмисне, щоб убезпечитися від чуми — звідси й назва.

III

— Не один рік, — веде далі дід, — ранньої весни, як починає зеленіти степ, виряджався я до Тягни-мішка, щоб пристати до чумацької валки й податися з нею на Дон по рибу чи в Крим по сіль. За рік робиться дві-три поїздки, з травня до вересня, бо на Покрову вже ллють рясні холодні дощі. З першими півнями кладу на віз торбу із сухарями, пшоном, салом, цибулею, барильце для води й баклагу з горілкою та й вирушаю.

Відхід валки — завжди подія. Проводжають чумаків родичі, односельці, аж за село. Там матері й дружини дарують їм вишиті сорочки, а дівчата — гаптовані хустки. Дароване чумаки вдягають у великі свята, у ньому хоронять, коли чумак помирає в дорозі.

Перед виїздом отаман стає з лівого боку валки, бере з переднього воза сокиру й кидає її на дорогу перед волами. Чумаки поверх неї навхрест кладуть долото й свердло (головні знаряддя при виробленні маж) і дивляться, як упала сокира: якщо лезом на схід, буде в дорозі удача, на захід — невдача, на південь — повернуться з прибутком, на північ — і своє втратять. Щоб у довгій дорозі чумакам було безпечно, а круторогі не притомлювалися, перед виїздом волів скроплюють йорданською водою, виголошуючи молитву:

— Молюсь тобі, Власе, й Андрію з Хомою, пощастіть бурлаці йти осокою, і назад вернутись із щастям і казною. — Наостанок замовляють:

— Перехресна дорого, дай щастя й здоров'я!

Слово похідного чумацького отамана — закон для всіх. Валковим отаманом вибирають найдосвідченішого й найавторитетнішого чумака. Його влада обмежується лише чумацькими звичаями й настановами, які він докладно виконує. Завжди їде попереду на возі, запряженому кращими волами, розпізнавальний знак — нашита поверх шапки червона квітка або трикутник. На

1 2 3 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На скрижалях історії"