Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На скрижалях історії 📚 - Українською

Читати книгу - "На скрижалях історії"

432
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На скрижалях історії" автора Олександр Васильович Вітров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 142
Перейти на сторінку:
його возі півень, як живий годинник, на всю довгу дорогу.

Отаман чумацької валки, до якої приєднуєшся, тільки спитає, чи є на похваті харчі й баклаг із водою і якась зброя, бо часто трапляється, що на валку нападають усякі зайди, котрих завжди вабить одвічно сумирна Україна, а тому кожен чумак повинен мати обов'язково хоч дещо, щоб боронитися.

За звичаєм чумаки неодмінно зупиняються, якщо здибають у дорозі інший чумацький обоз, розкурюють люльки, розводять теревені. Проходячи селами, тамтешніх дітей, зазвичай, пригощають чимось смачненьким, а бідним родинам дають сіль без грошей.

Під час відпочинку два чумаки з півтори години пасуть волів потім їх напувають, інші варять обід. Після цього обідають і знову правляться в дорогу. Під час поїздки, як і козаки в поході, чумаки дотримуються сухого закону, а після доброго торгу бучно гуляють.

IV

Випивши кухоль води, дід тихою оповіддю веде внуків за собою все далі й далі, у широкі простори безмежних українських степів:

— Літньої пори в Петрівку найспекотніше. Синє небо чисте, аж вицвіле від спеки, ані хмаринки, яка могла б хоч на хвильку затулити немилосердне світило, ізгори нещадно пражить сонце, нагріває теплом і широким промінням, як золотим дощем, кропить кожну билинку, кожен листочок, а з трави обдає, освіжає пахучим холодком.

На великих відстанях між природними водопоями чумаки копають у полі три криниці, розташовують їх трикутником — Бог любить трійцю, між криницями садять калину.

Везучи товар на своїх рипучих дерев'яних возах, вони завжди остерігаються нападів татар. Та коли їм пропонують охорону з російських солдатів, вони відхрещуються від неї, побоюючись москалів більше за татар. Чи нападуть бусурмани, це ще непевно, а от що москалі дорогою все їхнє сало й припаси з'їдять — безсумнівно.

У всі сторони, на стріл лука, валка висилає вивідників на конях, стежити за степом. Хтось із них видирається на маківку кургану й прискіпливо оглядає черговий відрізок степового простору, поки його не пройде вся чумацька валка.

Фіалковіє, темніє вечірнє небо, усе живе примовкає, широкі тіні простягаються між стародавніми високими могилами й мережать степ. Умиваються росою й поволі спливають, вияснюються зорі, темна й пахуча ніч, розправляючи між курганами чорні крила, пригортає й тулить усю землю, наче ненька свою дитину до грудей.

Аж тільки тепер, із заходом сонця, трудовий день у чумаків закінчується. Відразу приступає до приготування вечері обраний кашовар, на чиєму возі знаходилися казан і тагани. Традиційна чумацька їжа — хліб із сіллю, куліш із гречаної або пшоняної крупи, засмажений салом або олією.

Усі інші розставляють вози на ночівлю в каре: чотирикутником або колом, для можливого захисту. У цьому випадку сходяться передні й задні вози, а середні відходять у сторони, утворюючи коло.

А яка радість, коли валка зупиняється на ночівлю. Воли розбрідаються по розкішній траві й серед мертвущої степової тиші раптом неждано розпанахають глуху ніч ніжні звуки кобзи й пісня мандрівного кобзаря!

Сотні літ минули з тієї пори, як найулюбленіший із тодішніх народних ватажків козак Наливайко, на своєму доброму коні із сотнею відчайдушних запорожців, по цих степах гнав татарву. До сих пір прославляється він у народних піснях. Ось і зараз цей степ слухає старовинну пісню слави його, про те, як він бив ляхів-католиків поблизу міста Чигирина в 1597 році:

«Через гори хмара виступає, виходить, гримить на Чигирин громом, блищить на Україну блискавицею: то Поляки через три річки переходили й біля третього переходу зупинилися. Що ж гетьман Наливайко думає гадає?»

«То не хмари по небу святим громом гримлять, щось не святих вони до Бога проводжають. То Ляхи в бубни б'ють, у труби грають, усе своє військо скликають, раду тримають, а потім коней сідлають, через Білу річку переходять, мости мостять, гати гатять, кілки забивають, хмиз і дрань кладуть, — через Білу річку переходять». Так називалася в піснях лірників і кобзарів річка Тясмин, при якій стоїть Чигирин [37, 8-9].

А чумаки навколо вогнища сидять, зажурилися, і казанок уже кипить, і галушки пора салом затовкти й посолити, а ніхто й не поворухнеться, щоб не перешкодити кобзарю.

Слухають думи козацькі й ті пісні стародавні, що вже давно забулися, загубилися. І мимоволі закрадається в голову гадка: «Час, куди ти пішов?... Навіщо віднесло з тобою привільне життя наших предків. Ух! Стара старовина, за тобою шкодуємо, а може тоді ще гірше було!?»

V

Чумак у дорозі з ранньої весни до пізньої осені. А в рідній домівці — нетерпець, не дочекається сім'я, і гарячий наваристий червоний український борщ стоїть на столі. Рідним і близьким чумаки привозять різні гостинці.

— Ідемо на південь. У степу ні душі, ні людини, ні тварини. Перекотиполе на безкрайому роздоллі, далеко навколо, — повістує дід Андрій, аж молодіючи спогадами, — широчінь лежить, ковилою-травою розстеляється по краях, усе сизий туман. Далеко-далеко від кургану видніється наступний, неспіхом пропливають у блакиті хмари білим стадом, та хіба що журавлиний ключ у небі пролетить на північ і прокурличе нам «кру-кру» про свою печаль, а може проводячи свою перекличку. А дружина моя Химка, коли проводжала, передрікала:

— Де б не був, а почуєш журавлів — знай, що чекаю тебе.

Безжалісно жахтить сонце, пробігти по траві вітру сонному лінь, січуть дощі, полощуть невтримні вітри, а чумаки знай собі просуваються тихо, неспішно, українським неосяжним степом. Скриплять вози, ремигають круторогі воли, ліниво переставляють ноги й хвостами відганяють надоїдливих мух. У чумаків шаровари в

1 2 3 4 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На скрижалях історії"