Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Маленков під особистим контролем Сталіна командував державою і війною шляхом розподілу кадрів. Він висував і засував начальників табірних управлінь, командирів бригад, дивізій і корпусів, наркомів та їх заступників, послів і резидентів, начальників районних, обласних, крайових, республіканських відділів та управлінь НКВС, директорів заводів, фабрик, шахт, нафтопромислів та золотих копалень, начальників залізниць, секретарів райкомів, обкомів, крайкомів, начальників відділів та управлінь Генерального штабу, командувачів флотиліями, арміями, флотами, фронтами, начальників їх штабів.

Формально Маленков не був заступником Сталіна по партії. Але якщо підходити чисто формально, то й Сталін не був диктатором. Якщо хто забув: влада в Країні Рад належала робітникам і селянам і формально іменувалася «радянською». Мене давно цікавило питання: це хто ж, коли і з ким у нас радився? Чисто формально влада вінчалася Верховною Радою, в якій засідали знатні ткалі, доярки, сталевари й оленярі. Чисто формально очільником Радянського Союзу був добрий дідусь Калінін. Однак справжня влада належала тим, хто розставляв своїх людей до важелів державного правління.

В ході війни і після неї, до самої смерті Сталіна, до делікатних питань обліку та розподілу кадрів, тобто до питань управління державою, економікою, Збройними Силами, зовнішньою і внутрішньою політикою, Жуков Георгій Костянтинович допущений не був.

Заперечують: ми не про керівництво взагалі говоримо, а про критичні ситуації; де криза, де найважче, в Ленінград, в Сталінград Сталін посилав Жукова, і той залізною рукою наводив порядок... Чи можна проти цього заперечити?

Можна.

Я сам так вважав, поки довіряв мемуарам Жукова. А коли погортав документи, то зрозумів: туди, де криза, де найважче, Сталін посилав іншу людину. І той залізною рукою наводив порядок (у радянському розумінні). Це був Маленков Георгій Максиміліанович, і саме його Сталін послав до Ленінграда, давши йому виключні повноваження. Маленков був не один. У нього була команда, до складу якої увійшли чекісти вищого вибору, «відповідальні товариші» з Управління кадрів, генерали й адмірали вищого рангу, включаючи наркома ВМФ, командувача авіацією РСЧА та командувача артилерією. Коли під керівництвом Маленкова Ленінград був врятований, коли ворог був зупинений, на допомогу Маленкову Сталін послав Жукова.

І в Сталінград Сталін послав не когось, а Маленкова. А Жуков прибув пізніше (і поїхав раніше). І був він у свиті Маленкова тим, кого прийнято називати «та особи його супроводу».

Через два десятиліття Жуков зобразив себе головним. Але «головним» він став після смерті Сталіна, повалення Маленкова, а потім і Хрущова. І Маленкову, і Хрущову після повалення заткнули роти. Заперечити вони не могли. А на Жукова працював весь пропагандистський апарат Радянського Союзу. На боці Жукова були і сам Брежнєв, і голова уряду Косигін, і головний комуністичний ідеолог Суслов, і міністр оборони Гречко, і незліченні полчища «істориків у погонах». Ось на цьому урожайному полі й проріс «рятівник» і Ленінграда, і Москви, і Сталінграда, і всього іншого.

З 1922 року, більше 19 років, посада партійного секретаря була єдиною посадою Сталіна. 4 травня 1941 року він став главою уряду, іменувався Радою народних комісарів (РНК). Під час війни у Сталіна в уряді першими заступниками були Молотов і Вознесенський і просто заступниками: Берія, Булганін, Вишинський, Ворошилов, Землячка, Каганович, Косигін, Маленков, Малишев, Мехліс, Мікоян, Первухін, Сабуров.

30 червня 1941 року Сталін зайняв пост Голови Державного Комітету Оборони (ДКО). Заступником Сталіна по ДКО був Молотов. А з травня 1944 року — Берія.

10 липня 1941 року Сталін прийняв посаду голови Ставки Верховного Командування, яка 8 серпня була перетворена в Ставку Верховного Головнокомандування. На цій посаді у нього заступників не було.

19 липня 1941 року Сталін стає народним комісаром оборони (НКО). На цій посаді в роки війни першими його заступниками були Будьонний і Жуков та заступниками: Абакумов, Булганін, Василевський, Воробйов, Воронов, Голіков, Громадін, Запорожець, Кулик, Мерецков, Мехліс, Новиков, Пересипкін, Тимошенко, Федоренко, Хрульов, Шапошников, Щаденко, Щербаков. І нехай мене пробачать, якщо я когось пропустив.

З 8 серпня 1941 року Сталін - Верховний Головнокомандувач Збройними Силами СРСР. На цій посаді з 26 серпня 1942 року в нього був заступник — Жуков.

Разом в різні періоди війни у Сталіна на різних посадах було мінімум 35 заступників, у тому числі чотири перших заступники: Будьонний, Вознесенський, Жуков, Молотов. Шестеро людей: Берія, Булганін, Жуков, Маленков, Мехліс, Молотов - були «двічі заступниками» Сталіна. Наприклад, Мехліс - заступник Голови РНК, заступник наркома оборони. Молотов - заступник Голови ДКО, перший заступник Голови РНК.

З моменту, коли Сталін прийняв посаду наркома оборони, тобто з 19 липня 1941 року, Жуков був його першим заступником на цій посаді. З 26 серпня 1942 Жуков був заступником Верховного Головнокомандувача. Коротше, Жуков був заступником і одночасно першим заступником Сталіна.

Навколо Жукова завжди роїлися лизоблюди й підлабузники. Обстановку в штабі Жукова яскраво описав артист Борис Січкін, друг і товариш по чарці «маршала перемоги»: «Обслуговувальний персонал складався з осіб чоловічої статі в чині не нижче генерал-майора. Вони були відвертими холуями: чистили маршалу чоботи, накривали на стіл і прибирали зі столу. Словом, були схожі на послужливих собак. Коли вони вислуховували розпорядження маршала, то згиналися до підлоги. Гидко було дивитися на цих людей, які втратили до себе будь-яку повагу... Для маршала ці холуї були кимось на кшталт декоративних собачок... Точніше, вони були по натурі псами» (Б. Сичкин. Я из Одессы, здрасьте... СПб., 1996. С. 79). І ось одного разу під час війни один