Читати книгу - "Ній. Пробудження демона"

— Це я у всьому винна, це я. Треба йти, мені треба йти звідси, я хочу що б ніхто більше не постраждав. Він мене знайде. Він знайде, він іде за мною.

Раптом Леся підхопилась і підбігла до вікна. Вчепилася руками за віконні грати, і в знемозі поклала голову на руки. Роман не знав, що йому робити. Втішати її або навпаки схопити і повернути на ліжко. Леся беззвучно плакала, і сльози капали на підвіконня. Роман підійшов до неї:

— Може тобі краще прилягти? І ще треба пігулки випити, заспокойся, все буде добре.

Він обняв її за плечі. Дівчина обернулася, притиснулася до нього і гаряче зашепотіла на вухо:

— Це я у всьому винна, це я. Це через мене вони загинули, через мене!

Роман відсторонився і уважно подивився в тепер майже божевільні очі дівчини. Він уже переживав, чи можна її залишати саму, і що ідея привязати її не така вже й погана. Хоч би вона собі не нашкодила. Він підвів її до ліжка, вона не опиралась.

— Давай випємо ліки, ти приляжеш, і розкажеш, що трапилося, а я спробую допомогти. Згодна?

Леся кивнула, вкинула до рота пігулки, які їй дав санітар і швидко запила їх водою. Але вона не встигла нічого розказати. Почулися кроки за дверима, Роман швидко поклав Лесю на ліжко і вкрив ковдрою. У дверях стояла старша медсестра Марія Павлівна. Вона підозріло оглянула палату, потім підійшла до тумбочки і забрала тарілку з недоїденою кашею.

— Треба посуд в їдальню повертати! А тобі, пора іншими займатися, досить байдикувати. Дівчино! Ти таблетки приймала?

— Я усі дав, вона приймала, — відповів за Лесю Роман.

— А ти, що, у неї адвокат, чи хто? Давай, на вихід!

Медсестра почекала поки Роман вийде, виключила світло і вийшла слідом за ним, голосно грюкнувши дверима.

Чорні тіні продовжили свій божевільний танок на смертельно блідій стіні палати до поки наступаюча пітьма не поглинула їх.

Лесі бабуся прислала ковдру. Вона була пошита вручну, і радувала око приємними поєднаннями різнокольорових клаптів тканини. До ковдри додавався лист з поясненням, що купила вона її в монастирі і монашки-майстрині були виробниками цієї ковдри. Загорнувшись у неї, Леся відчула, тепло і затишок, немов її зігріла жива істота, а не бездушний шматок синтетики. Леся ніколи з нею не розлучалася. І цього разу, в поїздку на пікнік в гори, взяла з собою.

Вони поїхали вп’ятьох: Леся, Лєра і Макс, Оля, подруга Лєри, і Стас друг Макса. До речі машина, на якій вони поїхали, була Стаса. Лесі Стас сподобався, але він був дуже серйозний, май же всю дорогу мовчав, а Лесі так хотілось з ним поговорити. Вона намагалась знайті якусь спільну тему для розмови, але її ніхто не підтримав, і Леся замовчала. Не буду набридати, вирішила вона, ще поговоримо.

Серед них була лише одна пара — Лєра і Макс, вони недавно почали зустрічатись, і Лєра ревниво поглядала на дівчат, які опинялись поряд з Максом. Тому Леся вирішила для себе, що буде краще триматись від нього подалі, щоб не викликати гнів своєї нової подруги. Єдіна надія на дружнє спілкування, була на Олю, з якою Леся познайомилась, як тільки перевелась до них у группу. До новеньких взагалі не завжди приязне ставлення, якщо ти не виділяєшся чимось особливим. Але Оля, з якою вони сиділи поруч на парі з нею зразу познайомилась, і весь час спілкувалась, розповіла про всі новини, і, навіть, хто є хто у їх группі. Лесі стало радісно, що вона не буде відчувати себе самотньо в цьому новому місці. Може у майбутньому вони будуть справжніми подругами, а не просто друзями.

Це через Олю Леся змогла поїхати з ними. Можна сказати, що вона «приклеїлася» в останній момент. Леся сказала, що знає класне місце для відпочинку, коли почула розмову про подорож Олі з Лєрою. Дівчат зацікавила її пропозиція, особливо, коли Леся сказла, що готова оплатити проїзд, за можливість поїхати разом з ними, тобто заправити машину.

Про класне місце Леся дізналась, коли їхала у поїзді до міста, де буде навчатись після переїзду. Її попутник по купе, чоловік років сорока, який назвався Іваном, запросив Лесю з друзями при нагоді приїхати до нього на відпочинок у гори. Він залишив номер телефону і запевнив, що ціна буде помірна для студентів, а відпочинок незабутнім. Леся про всяк випадок зберегла його номер. І згодом, скористалась цією інформацією у розмові з дівчатами. Леся дуже хотіла у подорож, вона була новенька, і у неї поки ще не було друзів. Тому вона неймовірно зраділа, коли пропозиція прийшлась до душі, і її взяли с собою. Тим більш Лесин знайомий, після дзвінка, сказав, що буде радий їх бачити. Все складалось якнайкраще.

У день відїзду, погода, як на зло, з ранку зіпсувалась. Чорні низькі хмари закрили усе небо, вони ніби впали на землю, притиснувши до неї свої наповнені дощем груди. Світлий день потемнів, наче змарнів, і лише спалахи блискавок та світло від фар автомобіля освітлювали навколишній краєвид. Поля, ліси, та темні гори на горизонті, усе було розмите струменями дощу, який лив всю дорогу. Здавалось сонце сховалось назавжди за хмари, і день приречено перейде у ніч.

Дорогою майже ніхто не розмовляв, постійна злива за вікном складала гнітюче враження, і мабуть тому, хотілося спати. Леся, притиснувшись лобом до холодного скла, дивилась у вікно, вона старалась забути про свій дивний і страшний сон, який бачила перед поїздкою. Їй снились жахливі вогняні очі, які дивились прямо на неї, а велетеньська чорна страшна рука хотіла її вхопити, Леся кричала від страху, так як не могла поворухнутись і врятувати себе. Сон був дуже реалістичним, і вона не забула що їй снилось, навіть після пробудження. Леся навіть всхлипнула, так як тривожне відчуття не відпускало, і не давало насолоджуватись відпочинком.

Згодом гори, які підіймались на горизонті ставали все ближчими, насуваючись з усіх боків. Необхідна їм дорога повела в бік від основної траси,