Читати книгу - "Ній. Пробудження демона"

і через деякий час вони під’їхали до будинку, що стояв самотньо, ховаючись серед темних вікових дерев. Це був хутір, так як поблизу інших будівель не було. Високі смереки, як вартові, оточили його з усіх боків. Будинок, схоже, був дуже старий. Дерево, з якого він був зроблений, почорніло від непогоди і часу. Але не зважаючи на це, він здавався міцним. Паркан навколо, не поступався будинку, хоча складав гнітюче враження. У землю були забиті кілки, більше двох метрів висотою. Як гострі чорні зуби, вони щільно прилягяли одне до одного, захищаючи оселю від невідомого ворога. А ще можна було розгледіти на стовпах воріт незвичні візерунки: дивна пташка з гострим дзьобом розправила крила, і від неї у всі боки йшли ніби промені. На самих воротах був вирізаний силует людини, скоріше чоловіка, яий тримав у одній руці щось схоже на скіпітер, а в іншій довгий батіг. * * *

Леся зраділа, що їх уже чекають. Вона трохи переживала, щоб усе було добре, і заспокоїлась, коли побачила, що хазяїн будинку, як домовилялись, приїхав вчасно. Вона розгледіла біля паркану на землі пошарпаний мопед, але на вході в будинок стояв не її знайомий Іван. Це буав якийсь хлопчина. Невеличкий на зріст, зі скуйовдженим чорним волоссям. Він був трохи дивним на вигляд. Через усе лице у нього проходив глибокий шрам, наче хтось перекреслив йму обличчя від скроні до вуха. Може це була причина, чому він говорив нерозбірливо, та й вимова його була своєрідна. Леся з друзями зайшла на подвіря, і пішла вітатися з хлопцем. Схоже усім було трохи ніяково дивитись на його спотворене обличчя. А він, навпаки, радо тиснув руку, зазираючи кожному в очі, і посміхаючись. Макс після привітання з ним, скривився і витер руку об штани. Рука в місцевого була міцна, як гілляка, але спітнілі вологі долоні, якими він хапав за руку, неприємно вражали. Лесі стало не по собі, коли він доторкнувся до неї, і вона невідомо чому, відчула неприязнь до хлопця. Але той не зважав, і весь час говорив:

— Вітаю, йой, добре, що приїхали, я вас вже зачекався, вуйко Іван не зміг приїхать сам, сказав вас впустити. Як мотор, не підвів, файна була подорож?

Макс не відповідав на питання, на його обличчі було видно бажання швидше позбутися навязливого співрозмовника.

— Дякуємо, все добре! Доїхали без пригод, тільки дощ трохи заважав, а так нормально.

Це Стас підтримав розмову із хлопцем, а інші і Леся, швидко зайшли в дім, тікаючи від дощу, якій все ще не скінчився до цієї пори. В противагу зовнішньому вигляду, в середині хата була простора і затишна. Біля вікна з яскравими вишитими фіранками стояв великий стіл з лавами, покритими строкатими покривалами. Далі коло стіни, диван, вкритий вовняним покривалом, з такими ж подушками. У наступних кімнатах було просто, але дуже охайно: по два ліжка у кожній кімнаті, невеличка вбиральня на всіх і маленька кухня з посудом. Такий собі гірський гламур без витребеньок і розкоші, але зі своєрідним національним колоритом. У всіх кімнатах на стінах висіли картини, намальовані, схоже, місцевим маляром. Вони були у яскравих рамах, зроблених з лакованих гілок дерева.

Лесі було дуже приємно, що їх так зустрічають. Знайомий, що їх запросив, не підвів, все було на відмінно. У кімнаті, смачно пахло печенею, на столі стояли тарілки з овочами і нарізаними скибочками хлібом, салом і домашньою ковбасою. Все було напрочуд апетитно на вигляд.

Хлопчина, що їх зустрічав, все ще хотів бути гостинним і не замовкав:

— Пригощайтесь, будь ласка. Це вам гостинець від хазяїна.

Та вже зрозумівши, що до компанії його не покличуть, сумно закінчив:

— Вибачайте, я вас залишу, скоро стемніє, а мені ще вертатись. Якщо не проти, то я передам гроші, як домовлялись.

Макс кивнув, що зрозумів натяк, і мовчки відрахував гроші, свою частку за оренду будинку. Він поклав їх на стіл і виразно подивився на всіх.

— Я не зрозумів, чого сидимо, швидко скинулися грошима! Я плачу за себе і за Лєру. Оля, Стас, і ти, як тебе, давайте гроші!

Лесю неприємно вразило, що Макс не згадав її імя, але вона не подала виду і мовчки поклала свою частку грошей на стіл. Оля і Стас зробили теж саме. Хлопчина забрав гоші, подякував, і пішов, та вже в дверях, обернувся:

— Ви, це, той, в горах обережно, далеко не заходьте, загубитися можна.

Після цих слів, він, нарешті, вийшов з будинку.

* * *

— Ой, а ми навіть не запитали, як його звуть.

Оля присіла на лавку біля столу, та інші не звернули увагу на її слова. Усі розійшлися по кімнатах, розташовуватись і розкладати речі. Лесі вийшло бути у кімнаті з Олею. Вона поставила сумку і сіла на ліжко. Невеличкий сумнів чи правильно вона зробила поїхавши в цю подорож зародився в ній, але раптом її погляд впав на картину, що висіла на стіні навпроти, і вона забула про все. На картині були зображення, які вона бачили на воротах, але вже у колорі. Все та ж дивна пташка, і чорний силует людини, на голові якої можна було розгледіти щось схоже на корону. Побачивши картину Леся завмерла, у неї навіть перехопило подих. Вона знову згадала той страшний сон, який бачила цієї ночі, який увійшов в неї, і ось тепер повернувся. З цього дивного малюнка на неї дивились ті ж страшні очі, які налякали її у ві сні, і які вона не могла забути. Леся швидко встала і вийшла, не в змозі більше залишатись самою.

У великій кімнаті уже всі зібрались, Оля знову вирішила привернути до себе увагу.

— Агов, народ! Давайте вже поїмо, я дуже хочу їсти!

Але цього разу її всі підтримали, тим паче, що все вже було на столі. Дівчата розставили тарілки і розпакували їжу, яку принесли з собою.

Макс, не чекаючи інших, відкусив шматок ковбаси, що лежала на тарілці і задоволено потер руки:

— Ну що! Все супер! Гуляємо!