Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Учень мольфара 📚 - Українською

Читати книгу - "Учень мольфара"

280
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Учень мольфара" автора Богдан Рута. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 11
Перейти на сторінку:

– Добре.

Вночі їй наснилася річка. Бурхлива, але не страшна. У річці стояв парубок, файний, неначе намальований. Він простягав їй руку і посміхався. «Цікаво, хто він?» – думала вона уві сні, ідучи по воді йому назустріч. Прохолодна волога приємно лоскотала ноги, тепле сонечко пестило її голі плечі. Раптом налетів вітер, хвилі піднялися, хлопець пропав із виду, а натомість почувся дикий зойк, більше схожий на крик розпачу. Олена підхопилася з ліжка. Влад сопів поряд. Коли ж це все нарешті скінчиться?! За вікном розвиднювалось. Олена почвалала на кухню. Чергові чай-кава. Через годину, нафарбована, вона вже повзла до редакції.

В офісі до неї підскочила Ольга.

– Слухай, я таку путівку нам знайшла, просто шик! Все включено! Узбережжя просто казкове! Ходім, фотки покажу!

Ольга потягла подругу до столу. На екрані ноутбука красувалися фотографії готеля, узбережжя, ресторану. Дійсно, шик.

– Як тобі? – нетерпляче штурхала Олену Ольга.

– Класно!

– То іди давай до головного, а то там дати вже через три дні, треба негайно путівки купувати.

– Ми за три дні не встигнемо. Ще ж Влад з керівництвом не домовився. А Антон?

– Ти що, такі путівки, з суперзнижкою! То без Антона поїдемо. Може, давай і без Влада? Відпочинемо як слід! Нащо вони нам?

Олена мовчки дивилася на подругу.

– Та якось незручно. Я вже Владу сказала.

– Ну то хай швидко думає. Іди давай до головного, – роздала інструкції Ольга.

Олена рушила до кабінету головного редактора.

– Ну що ж, непогана стаття, – промовив він, дивлячись, як сонце виблискує на густому темно-каштановому волоссі Олени. – Але тут така справа… – протягнув він.

Олені усередині все перевернулося. Мабуть, треба забути про відпустку…

– Розумієш, – продовжував Петро Іванович, уважно видивляючись щось у вікні кабінету, що розташовувався на десятому поверсі офісної будівлі, – зараз якраз є шанс підняти наш рейтинг.

Олена мовчки дивилася на головного. В голові було порожньо і туманно. Морські хвилі котилися на берег, лизали пісок і тікали назад, на глибину. У вухах гудів прибій. Раптом хвиля піднялася, і Олену накрило з головою. Вона відчула на губах солону воду. У вухах задзвенів жіночий крик.

– Агов, ти мене чуєш? – десь іздалеку до її слуху долинув голос Петра Івановича. – То ти поїдеш чи ні?

– Так, – машинально відповіла Олена.

– Чудово, – розплився у задоволеній посмішці головний. – То можеш прямо завтра і виїжджати. Бухгалтерія все оформить.

– Що? – запитала Олена.

– Як що? Відрядження.

– Яке відрядження? – оторопіла Олена.

– Ну як це яке? Я ж тобі все розповів. Ти погодилась.

– Пробачте, я не дуже зрозуміла. А можна ще раз?

Петро Іванович вирячив на неї очі.

– Бачу, що ти дійсно втомилася. Ну нічого, там свіже повітря, чудова природа, якраз і відпочинеш. Ну і трохи попрацюєш заразом.

– А куди я їду?

– У Карпати ж.

Олена відчула, як вона летить у прірву, і цій безодні немає кінця.

– Куди?!

– Ну все, досить мене діставати. Іди вже, в мене багато роботи, – розсердився головний.

– Та я правда не чула, пробачте, я задумалась. Так що саме я там маю робити, у відрядженні?

– Люди в горах пропали, ти ж чула останні новини вчорашні. Пошуки організували. Поїдеш, все дізнаєшся, передаси матеріал, і вільна, відпочивай цілий тиждень.

– А чому саме я? Невже нікого іншого не знайшлося?

– Тому що ти найкраща, – відрізав Петро Іванович. – Ну, і це твоя тема. Коротше кажучи, іди збирайся. Бо ти вже погодилась.

– Я передумала.

Петро Іванович зняв окуляри і подивився прямо в Оленчині очі.

– Лєн, ну нам конче потрібна ця стаття, правда. А краще за тебе ніхто не зможе. Я тебе прошу, поїдь.

Мабуть, від долі не втечеш. А раптом їй снилися якісь інші гори? Апенніни, наприклад. Або ті, що в Турції, як там їх, Понтійські начебто.

– Добре, – сказала Олена і пішла з кабінету.

– Ну, що? – нетерпляче накинулась на неї Ольга.

– Їду у відрядження.

– Куди? – вирячила очі Ольга. – А море?

– А море гуд бай.

– Нічого собі… Так а куди їдеш?

– У Карпати. Репортаж робити.

– Прикольно… – Ольга хвилинку помовчала. – Ну і добре. Там теж відпочити можна. Повітря і природа, ну і все таке. Я теж поїду.

Олена відкрила рота.

– А ти чого? Ти ж на море хотіла.

– Не мороч голову. Так, треба Антону зателефонувати, нехай квитки купить. А що з Владом?

– Ой, точно, зараз йому скажу.

Влад обіцяв усе владнати на роботі. Ольга домовилася з головним про те ж саме відрядження, і через три дні вони

1 2 3 ... 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учень мольфара», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учень мольфара"