Книги Українською Мовою » 💛 Езотерика » Українське язичництво 📚 - Українською

Читати книгу - "Українське язичництво"

2 453
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українське язичництво" автора Галина Сергіївна Лозко. Жанр книги: 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 26
Перейти на сторінку:
про давні вірування народу щодо походження землі, явищ природи, богів героїв, Всесвіту. Міфологія – сукупність міфів того чи іншого народу. Міфи слід відрізняти від казок, які вже у стародавні часи сприймалися як вигадки, плід фантазії, в той час, як до міфів ставилися як до імовірних подій. Міфи також відрізняються від легенд, які найчастіше розповідають про реальних осіб, або справжні події.

Українські міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов’язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. їхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини й дочки, їхня худоба та поля. Міфологічні сюжети яскраво забарвлені родинним побутом княжої доби. Як писав Іван Нечуй-Левицькнй: «Ми не бачимо в народній фантазії охоти до негарних неестетичних велетенських міфічних образі»2, до тих величезних, страшних, головатих та рогатих богатирів зі страшними антинатуральними інстинктами, які любить німецька і великоруська міфологія»


У найархаїчніших колядках і щедрівках знаходимо прославляння господаря не якоїсь конкретної родини людей, навіть не князівської чи гетьманської, але швидше – відгомін прославляння сім’ї небесних світил та природних явищ: сонця, місяця, зорі, дрібного дощику, вітру та ін.


Труднощі досліджень української міфології полягають насамперед у тому, що всі писемні згадки про стародавні вірування носять характер критики і засудження язичницьких богів (бісів), яких кожен літописець не вважав за потрібне пояснювати, лише трактував як пережитки малокультурних звичаїв, неприйнятних для християн.


Розвиток української міфології був перерваний зненацька. Християнські проповідники знищили безліч язичницьких творів, які писалися волхвами для потреб богослужіння та практичного життя. Людина жила в повній гармонії з природою і тому й боги та міфічні істоти були для неї природними і рідними. Візантійські міфи на початку християнської доби були чужі й незрозумілі стародавнім українцям, тому вони й намагалися зберегти свої найпотаємніші вірування, часто ховаючись по глухих лісах та хащах, недоступних для місіонерів нової віри. На жаль, жодного писемного твору про народні вірування (в позитивному плані) у нас не збереглося. Хто знає, якою б нині виглядала українська міфологія, якби мала писемні пам’ятки, як приміром у греків, адже наші вірування за давністю не поступаються грецьким.


До нас дійшли переважно уривки прадавніх міфів, часто засмічені пізнішими християнськими нашаруваннями, які нині так нелегко розпізнати, щоб зібрати й вибудувати струнку систему української міфології. Тому великий інтерес для дослідників становлять усні перекази, народні звичаї, пісні, в яких відобразилося світосприйняття українського люду передхристиянської доби.


Спроби якось упорядкувати матеріали з української міфології і звести їх до певної системи почалися лише в другій половині XIX ст.



Вийшов ряд наукових праць з міфології, розвідки з окремих проблем, публікації фольклорного матеріалу, який ще зберігала народна пам’ять. Проте, систематичного викладу української міфології ми не маємо й досі. Крім того, матеріалістичний світогляд XX ст., особливо насаджуваний науковим установам, остаточно зруйнував не тільки останні залишки народних вірувань, але й звузив до мінімуму всякі наукові дослідження в галузі міфології, котра трактувалась лише як примітивне пережиткове явище культури.


Характерною особливістю української міфології е пантеїзм (від гр. pan – все, і theoς – бог), тобто філософсько-релігійне вчення, за яким бог ототожнюється з природою. Обожнювання всіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок, поклоніння багатьом богам називається політеїзмом, тобто багатобожжям3


В українців існувала своєрідна ієрархія богів: на чолі всього світу стояли найстарші боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі рангом боги, а також демони, які надавали послуги старшим богам; а внизу стояли люди, обдаровані великою силою, що могли конкурувати з демонами. Форма релігії, в якій є багато богів, але на чолі з одним верховним богом, називається генотеїзмом.


На жаль, до нас не дійшло майже ніяких міфів про родоводи богів, за винятком окремих вказівок на зразок: «вітри – Стрибожі внуки», або «Сонце ж цар, син Сварога, він же Даждьбог» тощо.


Отже, українська теогонія – сукупність міфів про походження і родовід богів – зовсім не розроблена, до того ж найменше матеріалу маємо саме в цій галузі.


Олімп – гора в Фессалії, де мешкають давньогрецькі боги. Походження ж назви, на думку мовознавців, сягає індо-європейських часів і в основі має значення коло, тобто вказує на круглість ряду вершин в Греції та Малій Азії. В переносному значенні олімпом називають групу найвідоміших діячів мистецтва, поетів тощо. Ми ж розглянемо олімп українських богів, традиційної (дохристиянської) віри.


Род і Рожаниці. Творцем Всесвіту, Богом над богами українці вважали Рода. Він живе на небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірам, птахам, дарує дощ на посіви жита, дає людині долю. Род – один з богів, який залишився в пам’яті народу найдовше – захований у хащах, у високих горах від християнських священиків, він вшановувався вже небагатьма вірними прочанами аж до XIX ст. Род уособлював також і нащадків одного предка, тобто був пов’язаний з усім родом у сукупності: померлих предків, живих нащадків і майбутні, ще ненароджені покоління, єднав Род.


Жіночі божества Рожаниці були пов’язані з народженням і мали таємний зв’язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню – зірка, яку бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає. Волхви складали книги, за якими можна було дізнатися про свою долю. Серед заборонених християнством книжок був «Рожденник, в которой указанн добриє і злиє дні і часи, і влияние їх на судьбу нарождающихся младенцев».


Роду і Рожаницям приносили жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Перед вживанням ритуальної страви куті, на Різдво (Родздво), батько кидає першу ложку вгору в святий куток – покуть. Цей звичай побутує і досі в Україні. Походження ж його глибоко архаїчне і означає саме принесення жертви Роду і Рожаницям, яке в давнину здійснював волхв або жрець. Батько родини ототожнювався зі служителем культу.


Свята на честь Рода і Рожаниць відзначалися навіть у ранніх християнських храмах, куди люди приносили жертовні страви. Так, у Софії Київській у перші роки її існування збиралися язичники, щоб відзначити свої стародавні свята. Пізніше це дуже стурбувало священиків і ці відправи були строго заборонені.


Родові і Рожаницям, як найріднішим божествам, приносилися тільки безкровні жертви у вигляді продуктів, які дала сама природа: від рослин і від тварин. Найдавніші зображення Рода і Рожаниць знаходять археологи – це невеличкі скульптурки, які, вірогідно, мала кожна сім’я. Збереглися вони також на ьишиваних рушниках. Це широко відомі мотиви дерева життя (дерева Роду), стилізовані зображення Великої богині тощо. Деякі етнографічні матеріали фіксують ще в XX ст. зображення родовідного дерева на дверях хат: чоловіки зображувалися на листках

1 2 3 ... 26
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українське язичництво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українське язичництво"