Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Краще сидіти вдома... 📚 - Українською

Читати книгу - "Краще сидіти вдома..."

212
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Краще сидіти вдома..." автора Аліна Миколаївна Болото. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 56
Перейти на сторінку:

— Битися не педагогічно! — вперше подав голос Борька.

Олександр Петрович промурмотів щось про «сопливих педагогів», але руками більше не розмахував.

— То у який це похід я вас веду? — запитав він майже ласкаво.

— Я хотів потренуватися в перенесенні ваги, — похмуро пояснив Борька, — а мама знайшла рюкзак і злякалася. Я згадав, як ви зі Свєткою їздили на розкопки з археологами й сказав…

Брови Івушкіна поповзли вгору. Настала моя черга смикати ґудзик на кофті.

— Куди ми їздили зі Свєткою? — перепитав Івушкін лиховісним шепотом.

Я мовчала. Звичайно, нікуди ми з Івушкіним не їздили, а про археологів я сказала Борці просто так, щоб не задавався. Його батьки, мабуть, завжди із собою беруть, коли відпочивати їдуть. Він навіть у Греції побував!

— Тож до археологів хочете? Індіани джонси! Походів жадаєте?!

Борька непевно кивнув.

— Збирайтеся, хутчіш!

У похід ми чомусь поїхали на трамваї. Пасажири косували на рюкзак, що частково стирчав у проході, і прозоро натякали на користь піших прогулянок. Олександр Петрович зауваження ігнорував, лише замислено поправляв чорні окуляри.

Добравшись до кінцевої зупинки, ми вилізли й побачили дивну однобоку вулицю: праворуч тяглися паркани, через які визирали будинки з вибитими шибами, розваленими стінами й порожніми дверними прорізами, а ліворуч нагромаджувалися лише купи битої цегли, потрощених дощок та іншого сміття. Перед найбільшою купою грівся на сонечку постамент від зруйнованого пам’ятника «…ову», як зазначалося на вцілілому шматку таблички.

Олександр Петрович підняв окуляри, оглянув навколишній пейзаж і загадково вимовив: «Тут!» — після чого ми отаборилися навколо колишнього пам’ятника.

З Борчиного рюкзака Івушкін витягнув рулетку, обійшов постамент справа, поставив мене як точку відліку і взявся вимірювати, відзначаючи кожен метр уламками цегли. Дійшовши до проржавілої залізної бочки, Олександр Петрович на мить задумався, почухав потилицю і встановив біля бочки Борьку. Від Бориса він відміряв ще метра два на захід, кинув на землю олівець, який вийняв з кишені, і мовив: «Треба копати!»

— Нащо? — обережно поцікавився Борька.

— Заради науки, — повідомив Івушкін, витягаючи з рюкзака совок і віник, які попередньо сам туди й поклав, згорнуте покривало, дві книги, загальний зошит і газету «Городник». З газети він зробив тюбетейку, надягнув її на голову, а книги, зошит і покривало сунув під пахву. Віник і совок Івушкін віддав нам.

— Вам надається можливість зробити епохальне відкриття! Є відомості, що тут була стоянка скіфів.

— А непрофесіонали розкопками займатися не повинні, — сказала я дуже противним голосом.

Івушкін строго поглянув на мене з-під окулярів.

— Молоді люди, ви жадали пригод, чи не так?

Терпіти не можу, коли хтось намагається хитрувати!

Найімовірніше, Олександр Петрович домовився тут зустрітися з кимось зі своїх приятелів (у руїнах багато чого можна знайти), а нас захопив із собою, аби були на очах.

Я подивилася туди, де в тіні колишнього пам’ятника зручно розташувався Івушкін зі своїми книгами, і запропонувала Борискові вдати, що копаємо, а потім утекти. Хвилин п’ятнадцять ми ліниво пересували камені й уламки дощок, ретельно обмітаючи віником усе, що хоч трішечки нагадувало цікаву річ. Нарешті я вручила совок Борисові, а сама задивилася на руїни.

Усе чи майже все цінне вже розтягнули навколишні жителі. Занедбані будинки буйно заросли бур’янами, зіяли провалами паркани, жолобилися на подвір’ях майже розібрані сараї, і лише здичавілі сади згиналися під вагою плодів. Мені особливо сподобалися великі синьо-зелені сливи…

— Свєтко, я скриню знайшов! — якомога гучніше прошепотів Борька.

Думки про сливи миттю вивітрилися з голови, я схопила дощечку й кинулася на допомогу Борису. Земля так і полетіла навсебіч. Ми вовтузилися хвилин п’ятнадцять. Уже стало зрозуміло, що це не скриня, а дерев’яний люк підвалу з проржавілим кільцем, вбитим у почорнілі дошки. У той момент, коли злагодженим ривком ми намагалися смикнути за кільце, над нашими головами виник Івушкін.

— Чим це ви, голуб’ятка, займаєтеся? Чийсь льох ламаєте?

— Сашко, але ти ж сам казав про розкопки?

— Про розкопки! А не про виламування підвалів!

— Не заважай нам робити наукове відкриття! Йди, не примазуйся до слави!

На мій випад Івушкін не відповів, але за кільце взявся сам. Утім, у нього одного теж нічого не вийшло, смикати довелося втрьох. Смикнули так добряче, що Борька ледве не влетів у чорну діру, яка утворилася і з якої сильно тхнуло гнилизною. Вниз вели кам’яні сходинки. Борька кинувся було туди, але Олександр Петрович миттю припинив анархію:

— Не лізь! Сірники є?

Відшукалися не тільки сірники, а й ліхтарик — Борис готувався до «перенесення ваги» дуже ретельно.

Спочатку Івушкін підпалив шматок тюбетейки і кинув у зіяюче провалля. Газета, не долетівши до низу, розсипалася на десятки тліючих іскорок і майже нічого не освітила. Довелося Івушкіну скручувати залишки головного убору в щільну грудку й знову підпалювати. Цього разу газета впала на сиру кам’яну підлогу, засичала, але продовжувала мирно горіти.

Олександр Петрович хмикнув, озброївся ліхтариком і почав обережно спускатися. Нам зверху добре було видно, як танцюючий промінь вихоплював з темряви надщерблені круті щаблі. Івушкін благополучно спустився й, стоячи поряд із тліючою газетою, посвітив ліхтариком спочатку в один бік, потім в інший.

— Тут якийсь коридор, — повідомив він і переступив через газетний попіл. Світло згасло.

1 2 3 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Краще сидіти вдома...», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Краще сидіти вдома..."