Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Краще сидіти вдома... 📚 - Українською

Читати книгу - "Краще сидіти вдома..."

238
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Краще сидіти вдома..." автора Аліна Миколаївна Болото. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 56
Перейти на сторінку:

— Сашко, там контакт відходить, потруси ліхтарик! — гукнув Борька в темряву, але відповіді не було.

— Олександре Петровичу! — покликала я. — Ти де?! Івушкін вимагав, щоб я завжди кликала його на ім’я та по батькові, але я робила це тільки в особливо важливих випадках. Схоже, цей випадок може виявитися надто важливим. Я почала спускатися…

— Зачекай! — Борька схопив мене за руку. — А раптом він провалився?!

— Куди?

— Ти що, забула про пастки фараонових підземель?! Не на ту плиту наступиш, вона перевертається, і людина летить у кам’яний мішок на кілки чи мечі!

Борискова поінформованість мені не сподобалася. Одна справа — кіно, друга — Івушкін.

— Звідки в нас фараони? Це звичайний льох!

— А чому тоді світла немає і тихо?

— Так він нас полякати хоче! Івушкін, а-ау! Вилазь! Але Івушкін категорично не хотів вилазити. Фараони фараонами, а камінь якийсь йому на голову звалитися міг.

— Борисе, де сірники?

Борька потряс коробкою, але сірники мені не віддав.

— Зачекай!

Він швиденько згріб у рюкзак покривало Івушкіна, книги й зошит склав ланцюжком, на обкладинках крейдою намалював стрілки. Підвів ці покажчики до отвору підземелля, на дерев’яній кришці написав великими літерами: «Ми тут» і розписався.

— Це навіщо?

Замість відповіді Борька витяг з рюкзака свічку й мотузку. Так, з ним можна ходити в походи! Я, мабуть, не дуже б здивувалася, якби він дістав ще й троюрідну бабусю, яка іноді варить йому киселі.

— Свєтко, я спускаюся, а ти сидиш нагорі й чекаєш. У разі чого — біжиш за допомогою.

— Ні, Борисонько, за допомогою можеш збігати й ти! Івушкін — мій родич!

— Ти язиком плескаєш, а він, може, у темниці задихається!

Напевне, я випадково скривилася, тому що Борька відступився:

— Ну, не задихається, сидить зараз і слухає, як ми з тобою лаємося. Може, він перевірку затіяв?!

Коротше, Борис завдав рюкзак на плечі, взяв у руки велику палку, прив’язав кінець мотузки до найближчого дерева, потім цією самою мотузкою (для білизни, між іншим) ми обв’язалися самі й пішли.

Свічка, звичайно, гірша за ліхтарик. По-перше, вона більше сліпить очі, ніж висвітлює щось навкруги, по-друге, коли протяг, полум’я гойдається. А протяг був.

Діставшись до газети, Борька колупнув напівзгорілу грудку носком черевика. Ніяких слідів Івушкіна. Борис потикав палкою підлогу (чи немає там якого підступу?) і обережно переступив через залишки газети…

Світло згасло. Мене щось сильно рвонуло вперед, мотузка врізалася в тіло. «Пастка!» — встигла подумати я падаючи.

Коли падіння закінчилося, виявилося, що я сиджу, щосили вчепившись у м’яку землю, а поруч, теж запустивши пальці в жмутик трави, на колінах стоїть Борька, і в зубах у нього чомусь затиснутий нещасний «міношукач». Мотузка все ще зв’язувала нас, але один кінець на моєму поясі вільно теліпався. Хвилину ми очманіло дивилися один на одного, потім Боря розтиснув зуби, палка впала, а я витягла пальці з пухкого ґрунту.

— Що це? — запитав Борис чомусь пошепки, хоча навколо нас не було жодної живої душі: голий степ до самого обрію. — Як ти вважаєш, ми вже вийшли з підземелля?

Від білястого кущика виразно пахло полином. У сліпучо-синьому небі заливався жайворонок. Сонце стояло в зеніті і смалило нещадно.

— Як на мене, це — галюцинація! — заявила я, зчищаючи землю з рук.

— І та штука в траві теж?

До ліхтарика ми кинулися одночасно. Звичайно, це був Борчин ліхтарик, бо на корпусі виднівся Борисчин портрет, який я колись надряпала цвяхом. Ліхтарик ще горів.

— Івушкін десь тут!

Тон, яким була вимовлена ця фраза, мені не сподобався. Мені взагалі багато чого не подобалося останнім часом. Олександр Петрович не ховрашок, щоб з головою сховатися в траві.

Борис вирішив вдати із себе індіанця й прочитати сліди на землі. Взявши ліхтарик, він ще раз оглянув його, потім став на коліна, поповз, мало не торкаючись носом землі й… зник. Я не встигла злякатися, бо ривок мотузки відразу відправив мене слідом за ним.

Ми ледве не зіштовхнулися з Івушкіним — він стояв, по-військовому витягнувшись, і дивився просто перед собою. Вигляд у Олександра Петровича був не зовсім респектабельним: волосся сторчма, сорочка брудна, а на джинсах завис жмуток сухого реп’яха.

— Ви тут навіщо? — запитав Олександр Петрович підозріло байдужним тоном.

— Тебе шукаємо, між іншим! Взагалі-то, так порядні люди не чинять. Кинув нас, а сам…

Але Івушкін не зважав на мій випад, його цікавило якесь видовище за нашими спинами. Обернувшись, ми з Борькою побачили споруду, що віддалено нагадувала силосну башту, чомусь вкриту різьбленим візерунком, який світився жовтогарячим.

— Що це? — Борька зачаровано подався вперед.

— Стій! — Івушкін піймав Бориса за комір. — Свєтко, дай руку!

Я не люблю, коли мене тикають носом у мій вік, уже далеко не дитсадівський, між іншим, але на Олександра Петровича шкода було дивитися. Довелося подати руку, і тільки після цього він дозволив нам рушити до башти, та пройшли ми не більше трьох метрів — знову стався ривок.

1 2 3 4 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Краще сидіти вдома...», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Краще сидіти вдома..."