Книги Українською Мовою » 💛 Шкільні підручники » Скорочено Гранатовий браслет 📚 - Українською

Читати книгу - "Скорочено Гранатовий браслет"

228
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скорочено Гранатовий браслет" автора Олександр Купрін. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:
великого кохання і раптом попросив Віру розповісти про закоханого телеграфіста, з якого глузував у своєму альбомі князь Василь.

І вона розповіла про безумця, який переслідував її своїм коханням. Це почалося за два роки до одруження. Він посилав їй листи, які підписував Г. С, Ж. Ці листи були курйозними і вульгарними, хоча досить цнотливими. Після того як Віра попросила (письмово!) не утрудняти її більш своїми виливаннями, телеграфіст писати припинив, посилаючи поздоровлення лише на Великдень і на Новий рік. Вони ніколи не зустрічалися. Але ось сьогодні... І княгиня розповіла генералові про одержану посилку і майже дослівно переказала листа. Генерал замислився, а потім сказав: "Можливо, це просто ненормальний хлопець, маніяк, а може... твій життєвий шлях, Віронько, перетнуло саме таке кохання, про яке мріють жінки і на яке більше не здатні чоловіки". Незабаром усі попрощалися і гості поїхали.

Княгиня Віра увійшла в дім з неприємним відчуттям. Вона почула голоси чоловіка і брата Миколи, який наполягав, що треба припинити це безглузде залицяння і повернути браслет. І князь Василь, і Віра теж вважали, що браслет потрібно відіслати назад. Чоловіки вирішили, що слід узнати адресу і самим відвезти браслет хазяїну. Віра чомусь пожаліла нещасного, але її брат Микола Миколайович був налаштований дуже рішуче й агресивно.

Василь Львович і Микола Миколайович відправилися до незнайомця. Піднялися запльованими сходами, що пахли мишами. На їхній стук озвався слабий голос: "Увійдіть". Кімната нагадувала каюту пароплава. Її хазяїн, високий, худий юнак з довгим пухнастим волоссям, запросив гостей сісти. Дізнавшись, хто його відвідувачі, він зовсім розгубився. Дуже блідий, з блакитними очима, з ніжним дівочим обличчям, Желтков (прізвище його гості вже знали) покірливо вислухав різкі нарікання Миколи Миколайовича. Князь Шеїн сидів мовчки, і Желтков звернувся до нього, сказавши, що вже сім років кохає Віру Миколаївну і буде кохати її завжди і це почуття може обірвати лише смерть. Він попросив у князя дозволу зателефонувати Вірі Миколаївні. Василь Львович погодився.

Желтков пішов, а Микола Миколайович почав дорікати шуринові на зайву, недозволену м'якість, але князь з ним не погодився: "Я бачу його обличчя, і я відчуваю, що ця людина не здатна обманювати... Невже він винен у коханні і невже можна керувати таким почуттям, як кохання?.. Мені дуже шкода цю людину... і я відчуваю, що є присутнім при якійсь величезній трагедії душі..."

За десять хвилин Желтков повернувся. Очі його були такими глибокими, наче сповненими непролитими слізьми. "Я готовий,— сказав він,— і завтра ви про мене нічого не почуєте. Я наче вмер для вас". Звертаючись тільки до Василя Львовича, Желтков пояснив, що розтратив казенні гроші і йому треба тікати з цього міста. Він попросив дозволу написати останнього листа Вірі Миколаївні. "Гаразд, пишіть",— відповів Шеїн. Желтков повторив, що більше про нього нічого не почують, і додав, що Віра Миколаївна зовсім не схотіла з ним розмовляти.

Увечері Василь Львович розповів Вірі про побачення з Желтковим. Княгиня була стурбована. "Я знаю, що ця людина вб'є себе",— казала вона чоловікові.

Княгиня Віра ніколи не читала газет. Але цю вона випадково розгорнула і прочитала про самогубство чиновника контрольної палати.

Увечері прийшов листоноша. Княгиня впізнала руку Желткова. Він писав: "Я не винен, Віро Миколаївно, що Богу було завгодно послати мені як велике щастя кохання до Вас... Для мене все життя складається тільки з Вас... Я безкінечно вдячний Вам лише за те, що Ви існуєте... Я перевіряв себе — це не хвороба, не маніакальна ідея — це кохання, яким Богу було завгодно за щось мене винагородити. Нехай я був смішним у Ваших очах і в очах Вашого брата Миколи Миколайовича. Йдучи, я із захопленням кажу: "Нехай святиться ім'я твоє".

Вісім років тому я побачив Вас... і тоді ж сказав собі: я кохаю її тому, що на світі немає нічого подібного до неї, немає нічого кращого, ані звіра, ані рослини, ані людини, яка була б прекрасніша і ніжніша за Вас. У Вас немовби втілилася вся краса землі..."

Далі Желтков писав, що за десять хвилин поїде, а зараз спалює найдорожчі реліквії, пов'язані з його коханням, і просив Віру Миколаївну, якщо вона його згадає, зіграти або наказати зіграти бетховенську сонату D-dur № 2, ор. 2.

Лист закінчувався так: "Від глибини душі дякую Вам за те, що Ви були моєю єдиною радістю в житті, єдиною втіхою, єдиною думкою. Нехай Бог дасть Вам щастя, і нехай ніщо тимчасове і життєве не турбує Вашу прекрасну душу. Цілую Ваші руки. Г. С. Ж.".

З почервонілими очима княгиня Віра прийшла до чоловіка. Він зрозумів її і щиро сказав: "Він кохав тебе, а зовсім не був божевільним. Я не спускав з нього очей і бачив кожен його рух, кожну зміну його обличчя... Для нього не існувало життя без тебе. Мені здавалося, що я присутній при величезному стражданні, від якого люди помирають, і навіть майже зрозумів, що переді мною мертва людина..."

Віра Миколаївна сказала, що поїде до міста, щоб попрощатися , з мертвим, і князь Василь погодився з нею. Вона легко знайшла квартиру Желткова, і квартирна хазяйка провела її до кімнати покійного. Перед тим як відчинити двері, Віра посиділа на стільці в передпокої, а хазяйка розповіла про останні дні і години свого любого квартиранта. На питання княгині про браслет вона відповіла, що пан Єжи (Георгій) просив її повісити цей браслет на ікону Божої матері.

Віра зібралася з силами і відчинила двері до кімнати Желткова. Він лежав на столі. "Глибока поважність була в його заплющених очах, а губи посміхалися блаженно і безтурботно". Княгиня дістала з кишені велику червону троянду, поклала її під шию покійного і поцілувала його в чоло довгим дружнім поцілунком. Коли вона виходила, хазяйка квартири пригадала, що перед смертю пан Желтков просив, якщо прийде подивитися на нього яка-небудь

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорочено Гранатовий браслет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скорочено Гранатовий браслет"