Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Гра. Рівень перший: Синій Коридор 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра. Рівень перший: Синій Коридор"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гра. Рівень перший: Синій Коридор" автора Марина Муляр. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 14
Перейти на сторінку:
скель над морем чи верхів'ям великої річки і сидіти, дивлячись на обрій.

— Ну, де ключі? Де артефакти? — Аг знехотя потицяла кнопки.

Мабуть, Фанин дядько й справді геній програмування, як про нього кажуть. Переконлива, дуже переконлива графіка.

— Ну, то де? Ти ж знаєш уже!

Фана самовдоволено посміхнулася:

— Сама знайди. Ти ж розумна, а я дурепа.

— Я вперше тримаю цю консоль в руках і вперше бачу цю гру, а ти поцупила її у розробника і, значить, маєш чіт-коди до кожного кроку. Аби знайти їх у тестовім екземплярі, мало вистачити навіть твоїх талантів.

— Хє! Чіт-коди їй? Невразливість, невидимість, непереможність, абсолютна безкарність! Це неспортивно, панночко. Ну гаразд. Тим більше, що артефакти дебільні. Ти сама за п'ять хвилин додумаєшся. На Спалаха є «чорний смолоскип» — така смердюча димовуха. Розмахуєш у нього перед носом. Тільки треба підпустити поближче, радіус дії е… Просто кажучи — впритул. А ще до Спалаха не підходь без темних окулярів. От. Морока ганяють звичайним ліхтариком. Він від нього сліпне і дезорієнтується. На Вигука діє ідіотська пісенька. Наспівувати не буду. То гратимеш? Чи дуже чесна: почекаєш, поки дядюсь її в серію запустить?

— Та я знаю? Покажи фінальний епізод рівня, де поєдинок з принцами.

Фана, переможно світячи великими блакитними очима, взяла у неї консоль і знайшла потрібне місце:

— На, насолоджуйся.

Аг короткозоро примружилася:

— Так. Це ж у нас хто, Спалах? Іди, іди сюди! Де тут наші темні окуляри?

Фана фиркнула. Аг промазала пальцем повз кнопку і завмерла, відкривши рота:

— Хвилиночку. Це не…

Стрімка, загрозлива постать чітко вимальовувалась на тлі неба. Чорний шкіряний мундир, чорний важкий плащ на плечах. Різкий вітер грає сліпучо-білим волоссям. Брови та вії теж білі, ніби вкриті памороззю. А очі… Аг відсахнулася, ніби то був не екран консолі. Зіниць не розгледіти, важка, суцільна темрява, бездонні провалля.

— Вимкни. Я все одно програла. Це Морок.

— То давай і на решту подивимось, бо образяться.

Аг мовчки кивнула.

Спалах виявився чорнявим і спритним, рухи — як блискавки: хоч круть, хоч верть, а не втечеш. Справжні блискавки принц кидав з яскравих срібних очей і з кінчиків пальців, точніше зі срібних кігтів на них. Аг програла вдруге.

Вигук був найменш яскравий з-поміж братів, блідий, з тьмяним, чи то синім, чи то сивим волоссям, проте йому вистачило шепоту, аби завалити Аг кам'яними брилами.

— Годі. Забирай свій, точніше дядюсиків, «креатифф». Нехай у таке наш Темний Лорд грається. Я визнаю свою цілковиту неспроможність.

Темний Лорд був їхнім однокласником, що не міг визначитися, який хист у ньому більший — до хакерства чи до геймерства, а поки що робив однакові успіхи в обох напрямках. Хакер з Аг був ніякий, та, власне, й не надто кортіло, а от геймерська слава Темного їй спокою не давала. Та що поробиш: таланту не відбереш і не позичиш.

— Неси свою покражу додому, поки дядько не помітив, бо вскочимо в халепу.

— А ми неповнолітні.

— Фано, правда, не наривайся. Ходімо, і я з тобою прогуляюсь. Може, як повертатимуся, своїх інтелектуалів зі скверика заберу. Давай, давай — виходь! — Вона рішуче простягла руку, аби вимкнути великий екран, що освітлював зовсім темну веранду.

Коли Фана вже збиралася від'єднувати від нього консоль, сталося щось дивне. Екран раптом спалахнув сліпучою синявою, а посередині закрутився темний вир, протятий білими зблисками. Фана вереснула, Аг сахнулася від тієї моторошної картинки, але все скінчилося, екран згас, консоль вимкнулась.

— Що то було? — чомусь пошепки спитала Фана. Аг поборола напад страху і знизала плечима:

— Хтозна, може, дядьків захист спрацював, і тепер він матиме високоякісні фото переляканих порушників авторського права.

— Тю! — махнула на неї рюкзаком Фана, але обличчя в неї зробилося стурбоване. — Справді, ходімо вже.

Нічна дискотека за три вулиці волала і виблискувала світломузикою так, що хотілося затулити і очі, й вуха.

— Обійдемо дворами, — ніяково попросила Аг.

— Боїшся? — зловтішно заскакала навколо неї Фана.

— Не боюся. Старші хлопці чіплятимуться. Ти ж знаєш — не люблю.

Фана й далі зловтішалася:

— А ще мене принцесочкою дражнить! Та сама ти принцесочка: «На дискотеку не піду, повз дискотеку не піду, хлопців соромлюся!»

Проте, дражнячись і кривляючись, вона таки завернула за ріг, і дискотечні шуми почали віддалятися. Після всього того сяяння та блимання звичайна темрява штучної ночі здалася важкою й глибокою. В кінці провулка самотньо світився білий ліхтар. У його рівному, матовому світлі чітко

вимальовувалися три темні постаті. Були вони неприродно громіздкі у своїх важких чорних плащах. Аг відчула, що Фана вже хапнула досить повітря для потужного вереску, і сильно затисла їй долонею рота. За секунду вона відняла руку, і дівчата обережно відступили в тінь ближнього будинку. Три віртуальні злеці, тепер реальні — від важких військових чобіт до різноколірних голів, чорної, синьої й білої — стояли під самотнім ліхтарем на задвірках дискотеки.

2

— Ну й хто?.. — почав був Спалах, але замовк і став роздратовано озиратися. Морок знизав плечима і відступив далі від світла. Вигук стояв під ліхтарем, схрестивши на грудях руки і суплячи брови:

— Навряд чи це володар Синього Коридору. Він мав попередити. Може, щось пішло не так? Гаразд, нехай сам нам усе пояснить.

Вигук дістав з-під плаща невеличку чорну кульку і підняв на розкритій долоні. В глибині кульки світилися три маленькі білі цятки і одна яскраво-червона. Фана штовхнула Аг ліктем:

— Що то в них?

— Маячок. Такі дітям дають, щоб не губилися. Парний, мабуть, у того, кого вони шукають.

— А кого?

— Тихо.

Аг знову зробила рух затиснути

1 2 3 ... 14
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра. Рівень перший: Синій Коридор», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра. Рівень перший: Синій Коридор"