Книги Українською Мовою » 💛 Шкільні підручники » Скорочено Мертві душі 📚 - Українською

Читати книгу - "Скорочено Мертві душі"

305
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скорочено Мертві душі" автора Микола Гоголь. Жанр книги: 💛 Шкільні підручники / 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 16
Перейти на сторінку:

Чичиков приєднався до товстих, де зустрів майже все знайомих осіб: прокурора з дуже чорними густими бровами і трохи підморгуючим лівим оком, поштмейстера, низенького чоловіка, але дотепника й філософа, голову палати, дуже розсудливу й люб'язну людину. Тут-таки познайомився він з дуже ввічливим і чемним поміщиком Маніловим і трохи незграбним з вигляду Собакевичем, який з першого разу наступив йому на ногу, промовивши: "Прошу вибачити".

Чоловіки почали гру в карти і замовкли. Навіть поштмейстер, який був дуже говіркий, замовк. Часом при ударі карт по столу вихоплювалися окремі вирази і вигуки. Скінчивши гру, сперечались. Приїжджий наш гість теж сперечався, але приємно. Щоб погодити на чомусь своїх противників, він щоразу підносив їм усім свою срібну табакерку.

Увагу приїжджого особливо привернули до себе поміщики Манілов і Собакевич. Він зразу ж розпитав про них в голови палати та поштмейстера. Розпитав він, скільки в кожного з них душ селян, і в якому стані перебувають їхні маєтки. Чичиков просто зачарував Манілова і Собакевича. Поміщик Манілов був ще зовсім не літня людина, мав очі солодкі, як цукор, і щурив їх кожного разу, коли сміявся. Він запросив Павла Івановича у своє село. Чичиков пообіцяв, що приїде. Собакевич теж лаконічно запросив: "І до мене прошу", шаркнувши ногою, взутою в чобіт велетенського розміру.

На другий день Чичиков подався на обід і вечірку до поліцеймейстера. Там він познайомився з поміщиком Ноздрьовим, людиною років 30, спритним чолов'ягою. На другий день Чичиков пробув вечір у голови палати. Потім був на вечорі у віце-губернатора, на великому обіді у відкупщика, на невеликому обіді у прокурора; на закусці після обідні, даній міським главою. Словом, жодної години не доводилося йому залишатися дома, і в гостиницю він приїжджав для того тільки, щоб заснути. Приїжджий показав себе досвідченою світською людиною. Про що б не була розмова, він завжди вмів підтримати її. Та варто уваги, що він усе це вмів огортати якоюсь статечністю, вмів, добре поводитися. Говорив ні голосно, ні тихо, а зовсім так, як слід. Словом, куди не поверни, був дуже порядною людиною. Усі чиновники були задоволені приїздом нової особи. Навіть Собакевич, що рідко відзивався про когось добре, назвав Чичикова надзвичайно приємною людиною.

Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

ГЛАВА ІІ

Вже більше тижня Чичиков жив у місті, роз'їжджаючи по вечірках та обідах. Нарешті він вирішив перенести свої візити за місто і одвідати поміщиків Манілова та Собакевича. Кучерові Селіфану був відданий наказ рано-вранці запрягти коней у відому бричку; Петрушці наказано було зоставатися дома, пильнувати кімнату й чемодан.

Петрушка ходив у трохи заширокому-коричневому сюртуку з панського плеча і мав великий ніс і губи. Вдачі він був більше мовчазної, ніж балакучої. Він читав усі книжки підряд, не звертаючи уваги на зміст. Йому подобався процес самого читання. Крім пристрасті до читання, він мав ще дві звички: спати не роздягаючись, і носити завжди з собою якийсь свій особливий дух, власний запах. "Ти, брат, чорт тебе знає, потієш, чи що. Пішов би ти хоч у лазню", — говорив Чичиков. На це Петрушка нічого не відповідав і зразу ж намагався узятися до якоїсь роботи.

Кучер Селіфан був зовсім інша людина...

Отож, у неділю Чичиков вмився, витерся з ніг до голови мокрою губкою, поголився, вдягнув фрак брусничного кольору і шинель та й поїхав до Манілова. Їхати чомусь довелося вдвічі довше, ніж говорив поміщик.

Будинок панський стояв окремо на підвищенні, відкритому для всіх вітрів. Під горою, і почасти на самому схилі, темніли вздовж і впоперек сіренькі рублені хати, які герой наш почав рахувати й нарахував понад дві сотні; ніде між ними ані деревця, чи якої-небудь зелені; скрізь визирали самі тільки бруси. Віддалік був сосновий ліс. Під'їжджаючи до двору, Чичиков помітив на ґанку самого хазяїна. Він радів приїзду Чичикова.

Обидва приятелі дуже міцно поцілувались, і Манілов повів свого гостя в кімнату. Манілов був людиною так собі, ні се ні те, ні в городі Богдан ні в селі Селіфан, за словами приказки. Риси обличчя його були не позбавлені приємності, але в цю приємність занадто було передано цукру. Він був білявий, з голубими очима. В першу хвилину розмови з ним не можеш не сказати: яка приємна й добра людина! У наступну хвилину нічого не скажеш, а в третю скажеш: чорт знає що! Дома він говорив дуже мало і здебільшого міркував і думав, а про що він думав, ніхто не знав.

Господарством не можна сказати, щоб він клопотався, він навіть ніколи не їздив на поля, господарство йшло якось само собою. Коли прикажчик казав: "добре б, пане, те й те зробити"; "атож, непогано", відповідав він, звичайно курячи люльку, курити яку набув звичку, коли ще служив у армії, де вважався за найскромнішого, найделікатнішого і найосвіченішого офіцера. В його кабінеті завжди лежала якась книжка, яку він постійно читав уже два роки. Дружина його... а втім, вони були цілком задоволені одне одним. Дарма, що минуло більше восьми років після їх одруження. На день народження вони готували одне одному маленькі сюрпризи. І дуже часто, сидячи на дивані, раптом, зовсім невідомо з яких причин, обдаровували одне одного млосним і довгим поцілунком.

У дверях Чичиков і Манілов так розкланювались один перед одним, що трохи притиснули один одного. Манілов представив свою дружину. Вона була непогана; одягнута до лиця. Чичиков не без задоволення підійшов до її ручки. Манілов з Чичиковим велися надзвичайно люб'язно, вихваляючи один одного. Невідомо, до чого б дійшло взаємне виявлення почуттів обох приятелів, якби не ввійшов слуга й не доповів, що їсти подано. Вони ще якийсь

1 2 3 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скорочено Мертві душі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скорочено Мертві душі"