Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Разом з тим, очевидно, що висвітлення проблем, які стосуються кримінально-правової кваліфікації, доцільно почати зі з'ясування відповідного поняття. Причому не у його вузькому значенні — як відповідної дефініції, а у широкому, що включає встановлення значень, у яких вживається поняття кваліфікації у кримінальному праві, характеристику його змісту та обсягу, виділення видів, встановлення співвідношення з суміжними правовими феноменами, розгляд відповідної діяльності у динаміці та визначення її результатів, аналіз структури тощо.

Походження та значення терміну “кримінально-правова кваліфікація

Встановлення поняття кримінально-правової кваліфікації доцільно розпочати зі з’ясування значення слова, яке лежить в основі відповідного терміну. Слово кваліфікація походить від двох латинських слів — qualis (якість, який за якістю) та facio (роблю). Таким чином, в буквальному перекладі кваліфікація — це визначення якості, оцінка.

У праві під кваліфікацією звичайно розуміють оцінку діяння з точки зору нормативно-правових актів, визначення того, під яку праву норму “підпадає” дане діяння. Кримінально-правова кваліфікація, характеризується тим, що:

1) оцінці підлягають не будь-яка поведінка особи, а та, яка хоча чимось нагадує злочин — діяння, передбачене КК;

2) оцінка здійснюється на підставі норм, викладених в КК.

У спеціальній літературі, звичайно, підкреслюється, що термін "кваліфікація" має два основних значення. По-перше, його використовують для позначення певного процесу, діяльності уповноважених на те державних органів щодо оцінки, встановлення юридичної природи вчиненого посягання. По-друге, цим терміном позначають результат такої діяльності, який виражається у визначенні кримінально-правової норми (норм) — вказівку статті, її частини чи пункту кримінального закону, які передбачають відповідальність за скоєне. Однак наведеними (основними) зна­ченнями не вичерпується поняття кримінально-правової кваліфікації злочинів. Під нею також розуміють:

— оцінку скоєного з точки зору держави, не лише юридичну, але й суспільно-політичну оцінку посягання як злочину, а не іншого правопорушення;

— логічну діяльність із встановлення відповідності (тотожності) між фактичними і юридичними ознаками посягання, сукупність процесів, які здійснюються відповідно до законів формальної логіки;

— процес мислення, що відбувається у свідомості особи відповідно до законів психології.

Зміст поняття кримінально-правової кваліфікації

Поняття кримінально-правової кваліфікації, як і будь-яке інше, характеризується такими найважливішими рисами, як зміст і об’єм. Зміст аналізованого поняття розкривається за допо­могою його визначення. При цьому розкриття змісту ви­магає виділення і проведення характеристики істотних, необхідних і достатніх ознак кримінально-правової ква­ліфікації. Лише на цій основі може бути сформульована дефініція поняття — проведена логічна операція розкрит­тя його змісту, завдяки якій вказана суть поняття кримі­нально-правової кваліфікації, показана його відмінність від інших предметів, процесів, явищ.

Кримінально-правова кваліфікація, як і будь-яка людська діяльність, характеризується специфічними учас­никами (суб'єктами, котрі мають певний правовий статус), об'єктом та змістом. Тому ознаки кримінально-правової кваліфікації (детальний зміст яких буде охарактеризова­ний при розгляді наступних питань теми) такі:

1) кваліфікація — частина процесу застосування кри­мінального закону. А, отже:

—  це офіційна діяльність, яка здійснюється уповнова­женими на те органами держави - дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

—  вона проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати закріплюються у актах вказаних вище органів (постановах, обвинувальному висновку, вироку);

—  має обов'язкове значення, тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для самих державних органів.

У юридичній літературі часто кваліфікацію ділять на офіційну та неофіційну. Під останньою розуміють кримі­нально-правову оцінку діяння, яку роблять особи, не упов­новажені на те законом (потерпілі, науковці, студенти, журналісти). Вони дійсно можуть оцінювати ті чи інші діяння (реальні злочини, описані в умовах завдань, зобра­жені у художніх творах тощо ) на предмет того, чи станов­лять вони злочин і який саме. Однак, враховуючи, що така діяльність не наділена жодною з вказаних вище рис, її не можна вважати кримінально-правовою кваліфікацією, хоча б і неофіційною. Разом з тим чинне законодавство передбачає немало випадків, коли на окремих громадян покладається обов'язок проводити кримінально-правову оцінку чи то своєї власної поведінки, чи то діянь інших осіб (на чому зупинимося далі).

2) в ході кримінально-правової кваліфікації оцінці підлягає суспільно-небезпечна поведінка. Констатувати, що певні діяння потребують кримінально-правової кваліфікації можна тоді, коли встановлена належність відповідних суспільних відносин до предмета кримінально-правової регламентації. Про це ж свідчать такі ознаки:

- заподіяння або загроза заподіяння істотної шкоди;

- кримінальна протиправність вчиненого діяння.

Реально заподіяна чи можлива шкода головним чином визначає суспільну небезпеку діяння — головний критерій для визнання його злочином, а, отже, і віднесення до предмету кримінального права. Проте, саме по собі заподіяння істотної шкоди ще не обов’язково свідчить про те що діяння є злочином. У ході кримінально-правової кваліфікації якраз і здійснюється оцінка факту заподіяння шкоди — визнання його: а) злочином; б) посяганням, яке не містить в собі всіх ознак складу злочину; в) діянням, вчиненим при обставинах, що усувають його злочинність.

Кримінальна протиправність є ознакою, яка завжди і однозначно свідчить про необхідність кримінально-правової кваліфікації діяння. Однак, про її наявність можна говорити лише тоді, коли кваліфікацію вже здійснено. Сама ж кваліфікація якраз і має підтвердити чи заперечити той факт, що діяння є кримінально-протиправним, становить собою злочин чи незлочинну поведінку.

3) зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння. В свою чергу це передбачає:

- оцінку фактичних обставин, виділення із них тих, які мають кримінально-правове значення;

- “вибір” статті (статей, їх частин або пунктів) КК, які містять відповідну кримінально-правову норму;

- обґрунтування необхідності застосування саме цієї статті (статей, їх частин або пунктів) КК. Це здійснюється шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

- процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене певною статтею КК та, відповідно, що воно є / не є злочином, чи іншим діянням, передбаченим КК.

Об’єм поняття кримінально-правової кваліфікації

Об’єм поняття кримінально-правової кваліфікації визначається шляхом поділу цього поняття. Визначення об’єму аналізованого поняття є передумовою розкриття його змісту, оскільки це дозволяє з’ясувати його, принаймні, зовнішнє співвідношення з деякими суміжними поняттями, до певної міри розкрити зміст аналізованого поняття через вказівку на те, які складові його утворюють.

Об’єм будь-якого поняття з’ясовується через його поділ. Шляхом поділу родового поняття кримінально-правової кваліфікації з’ясовуються види, з яких складається родове поняття.

Найпростішим і, відповідно, самим точним і логічно бездоганним є дихотомічний поділ поняття кримінально-правової кваліфікації — двочленний поділ на дві частини, коли об'єм поняття ділиться на два суперечливих поняття (А та не-А). Такий поділ завжди співрозмірний (тобто сума об'ємів