Читати книгу - "Клас пані Чайки"

Цього обміну репліками вистачило, щоб Малгося збагнула: дівчину звуть Каською, а хлопця Мацеком, і він знає якогось Кшисека, з яким Каська, мабуть, зустрічається. Ну, і взагалі ці двоє добре знайомі.

«Ех… — зітхнула вона й заздро глянула на Каську. — У неї купа залицяльників, а в мене?» — подумала дівчина й озирнулася. Помітивши зневажливий погляд вродливої чорнявки, вона аж зіщулилася й задивилася на дошку. Цієї миті відчинилися двері й увійшла вчителька.

— Вітаю всіх з початком нового навчального року. Мене звуть Барбара Чайка, і, як вам, мабуть, відомо, я буду вашою класною керівничкою, — почала вчителька, уважно спостерігаючи за всіма учнями. — Ті, кого я вже бачила, мали нагоду зі мною познайомитися. Я працюю в цій школі багато років і знаю, що ви запам’ятаєте мене швидше, аніж я ваші імена й прізвища. Сподіваюся, ви мені в цьому трохи допоможете. Зробімо ось що: я трохи розкажу про себе, а ви напишете мені твір і здасте наступного тижня. Це буде єдина робота, за яку я не ставитиму в журнал оцінок, нижчих за четвірку. Тема — «Мої канікули». Я просто хочу дізнатися, як ви пишете. Ну, і довідатися дещо про вас. Щоправда, я найбільше люблю граматику і, як стверджують ваші старші товариші, мучу учнів словотвором та будовою речень, але… Так? Слухаю тебе, — звернулася пані Чайка до Малгосі, яка підняла руку.

— Треба описувати всі канікули? Чи тільки якусь частину? Адже канікули тривають понад два місяці…

— Я хочу не лише побачити, як ви пишете, але й познайомитися з вами, — відказала вчителька. — Тому форма твору довільна. Це може бути лист до мене. Або до подруги. Може бути оповідання або звичайна розповідь. Ви можете описати якусь пригоду, що трапилася з вами під час канікул. Пишіть так, аби вам самим було приємно. Нехай це перше завдання буде одночасно й розвагою.

— А на скільки сторінок його треба написати? — знову поцікавилася Малгося.

— На ваш розсуд, — відповіла пані Чайка, а тоді заявила: — Сподіваюся, що три роки, які ми маємо провести разом, запам’ятаються всім не лише працею, а й будуть приємними.

— Зубрилка! — просичала Каська до Малгосі, щойно задзеленчав дзвоник і вчителька вийшла із класу.

— Почекай! — почувся за спиною чийсь голос. Малгося озирнулася. За нею біг Мацек. — Не переймайся Каською, — промовив хлопець, важко відсапуючись.

— Я й не переймаюся, — відказала дівчина. Та це була неправда. Малгося дуже переживала. Особливо через те, що всі хлопці задивлялися на Каську й хотіли сидіти тільки з нею. От і зараз, виходячи, Малгося помітила, як один чорнявий хлопчина запропонував нести тій рюкзак. Зовсім як у романі з дев’ятнадцятого століття. Кілька хвилин Малгося й Мацек ішли мовчки. Першим озвався Мацек.

— Я ходив з нею до школи, Каська просто дурепа.

— Зате вродлива. Я ж бачила, як усі хлопці на неї задивляються.

— Е-е-е. Тобі лише так здається. Крім того, у них це минеться за кілька днів, усі її зненавидять. От побачиш. Спитай хоч Сташека чи Томека.

— Це хто?

— Ті, що сидять за мною. Друзі ще з дитячого садка. Ходили з нами до одного класу. І живуть поруч, — Мацек махнув рукою кудись у бік костелу.

— А я тут, — сказала Малгося, зупиняючись біля свого будинку.

— Я трохи далі, — відповів Мацек, але не рушив з місця.

Малгося теж не ворухнулася. Вона зовсім не знала, що сказати.

— Я бачила тебе в бібліотеці, — мовила вона трохи згодом, і в цю мить Мацек вигукнув:

— Точно! Я знав, що вже десь тебе зустрічав! — і хотів було щось додати, але тут Малгосю покликала мама.

Наступного дня на першому уроці була виховна година. Класна керівничка загадала обрати старосту й скарбника.

— Я розумію, що не всі ще перезнайомилися, але такі організаційні справи треба залагоджувати якомога швидше, — сказала вона.

— Тоді я хотіла б запропонувати кандидатуру Кінги, — озвався чийсь голос.

— А ти звешся…

— Єва, — відповіла дівчина. У неї була коротка стрижка і ямочки на щоках. — Кінга вчилася зі мною в школі й чотири роки була старостою. У неї є досвід.

— А сама Кінга хоче? — поцікавилася вчителька.

— Якщо клас не проти, я згодна, — відповіла Кінга, і всі присутні глянули на неї.

— Хто-небудь хоче висунути іншу кандидатуру?

Ніхто не відповів.

— Отже, Кінга буде старостою класу. А що зі скарбником?

Після цього питання запанувала тривала й незручна мовчанка.

— Може, той, хто в їхньому класі вже був скарбником? — почулося з-під вікна.

Усі глянули туди. Чорнявий хлопець, який учора ніс Касьчиного рюкзака додому, вочевидь кепкував з Кінги, Єви і заодно із класної керівнички.

— Напевне, він не ходить до нашого класу, але чого там…

— Тоді, може, ти? — запитала вчителька, але хлопець засміявся й, зневажливо пирхнувши, відказав:

— У мене є важливіші справи.

— Тебе звати…

Пані Чайка дивилася на учня, чиє ім’я марно силкувалася пригадати.

— Міхал. А ви, якщо не помиляюся… наша класна керівничка, пані Барбара Чайка, — відповів той, вдаючи, що намагається, як і вона, згадати прізвище.

— А ти не надто вихований.

— Бо це не аудієнція в короля, — відрубав чорнявий і