Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Горбоконик 📚 - Українською

Читати книгу - "Горбоконик"

216
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Горбоконик" автора Петро Єршов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Публіцистика / 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:
вгадати,
Де гостюють коненята;
Хай шука по всіх кутках!
Ну, друзяко,— по руках!"
Браття словом заручились,
Обнялись, перехрестились
Та й вернулись до села,-
А розмова в них ішла
Все про коней, про чарчинку
Та про дивну ту звіринку.

Час минає, час летить,
День за днем іде-біжить,
І в суботу, як годиться,
Їдуть браття до столиці,
Щоб товар там свій продать.
А до того ж розпитать:
Чи до міста кораблями
Не навезли німці краму,
Чи не рушив цар Салтан
Воювати християн.
От іконам помолились,
Батьку сивому вклонились
Та й майнули крадькома
З тими кіньми із двома.

Вечір з ніччю зустрічався.
На нічліг Іван зібрався;
Хліба кусень жуючи,
Довгу пісню ведучи,
В поле він іде широке,
Підпираючися в боки,
І поважно, ніби пан,
Увіходить в балаган.

Там нічого не змінилось,
Тільки коні десь поділись;
Горбоконик лиш до ніг
До Іванових прибіг,
Ляскав з радості ушами
Та притоптував ногами.
Як затужить тут Іван,
Спершися на балаган:
"Ой ви, коні бурі-сиві,
Добрі коні злотогриві!
Я ж поїв вас, доглядав!
Та який вас чорт украв?
А бодай йому, собаці,
Десь іздохнути в байраці!
А бодай би, вражий син,
Впав із мосту в воду він!
Ой ви, коні бурі-сиві,
Добрі коні злотогриві!"

Горбоконик тут заржав:
"Не журися! — він сказав.-
При твоїй великій шкоді
Можу стати я в пригоді.
Коні взяв не сатана —
Це братів твоїх вина.
Та про що дарма молоти!
Треба братись до роботи!
Ти на мене лиш сідай,
Та держися добре, знай!
Хоч малий собі я вдався,
А й з великими б зрівнявся:
Як зірвуся, як майну,
То й чортяку дожену!"

Коник спину підставляє,
Наш Іван мерщій сідає
На конятко-малюка,
Взяв за уші ще й гука:
"Гей, лети, щоб я незчувся!"
Горбоконик іздригнувся,
Стрепенувся, захропів
І стрілою полетів;
Тільки чорними клубками
Вихор вився під ногами.
І за декілька хвилин
Наздогнав злодіїв він.

Хлопці дивом здивувались,
Непомалу налякались.
А Іванко їм кричить:
"Сором, братці, так чинить!
За Івана ви мудріші,
Та Іван за вас чесніший:
Коней він у вас не крав!"
Старший брат тоді сказав:
"Дорогий ти наш Іване,
Звісно, діло це погане!
Та до розуму візьми,
Що бідуєм тяжко ми.
Хоч пшениченьку і сієм,-
Ледве-ледве животієм.
А як часом неврожай,-
Притьмом тут хоч пропадай!
Цілу нічку я й Гаврило
Проміж себе говорили:
Як би горю помогти?
Щастя-доленьку знайти?
От ми думали-гадали
Та й по всьому зміркували:
Цих продати гриванів
Хоч за тисячу рублів.
А за те ти б мав обнову —
Пишну шапку малинову,
Ще й на рипах чобітки,
Що аж дзвонять підківки!
Знов же й те: наш батько милий
Працювати вже безсилий,
Ну, а якось треба жить!..
Чи ж тобі не розуміть!"
"Ну, як так,— Іван мовляє, —
Ради іншої немає:
До купців конят ведіть,
Тільки-но й мене візьміть!"
Стало тут братам сердито,-
Та взяли! Бо що ж робити?

Ніч холодна надійшла;
Небо хмара облягла;
От, щоб часом не зблудитись,
Ухвалили зупинитись.
Прив'язали до дубків
Горбанька та гриванів,
Добули з хлібцем торбину,
Добру випили чарчину —
І зайшла розмова в них
І про горе, і про сміх.

Враз Данило помічає —
Щось далеко ніби сяє.
До Гаврила він кивнув,
Лівим оком підморгнув
І, кахикнувши легенько,
Показав огонь тихенько;
Враз Данило догадав.
"Ех, і темно ж! — він сказав.-
Хоч би місяць на часину
Освітив оцю долину,-
Легше б нам! А так, брати,
Ми сліпі, мов ті кроти...
Та стривай... мені здається.
Що вогонь там ніби в'ється...
Там он, бачите?! Горить!..
От багаття б розпалить!
Ну, Івасику-братино,
Принеси-но нам жарину!
Я кресало з кремінцем
Загубив десь під кущем".
Сам же думає Данило:
"Щоб тебе там задавило!"
А Гаврило шепотить:
"Хто там знає, що горить!
Як розбійники там стали —
Згадуй лиш його як звали!"

А Івану не біда!
Він на коника сіда,
Б'є в круті боки ногами,
Підохочує руками,
Підійма страшенний крик...
Коник знявся — й миттю зник.
"З нами будь, господня сило! —
Закричав тоді Гаврило,
Хрестячись хрестом святим.-
Що за біс такий під ним?"

Огник світиться ясніше,
Горбаньок біжить скоріше,
До вогню добіг, стоїть.
Ніби вдень, усе блищить;
А тепла, проте, немає.
Дим угору не спливає.
Здивувався тут Іван.
"Що,— сказав він,— за шайтан?!
Ясно, хоч лови ти блохи,
А тепла нема нітрохи!
От так огник! Диво з див!"

Горбоконик відповів:
"То лежить перо жар-птиці
Із чертогів цар-дівиці.
Та для щастя для свого
Не бери собі його,
Бо багато неспокою
Принесе воно з собою".
"Говори! — Іван бурчить.-
Сам я знаю, що робить!"
Та й підняв він ту пір'їну,
Загорнув її в шматину,
В шапку добре заховав
І вертатися сказав.

До братів він під'їжджає
І таке їм повідає:
"То не огник там палав,-
Пень горілий дотлівав;
Довго з ним я морочився,
Та дарма лиш натомився;
Дмухав я на повен дух,
А триклятий пень — потух!"
Браття цілу ніч не спали
Та з Івана глузували.
А Іван під возом сів,
Цілу нічку прохропів.

Вранці коні запрягали,
У столицю приїжджали
І між кінських між рядів
Стали ждати покупців.

Був у тій столиці звичай:
Як не скаже городничий —
"Продавати й купувать" —
То нічим не торгувать.
Службу в церкві одслужили,-
Городничий посивілий
Виїжджає на коні,
Вколо — стражники ставні.
Поруч їде з ним глашатай
Довгоусий, бородатий;
В золоту сурму гуде,
До народу річ веде:
"Гей! Крамниці відмикайте
Та купуйте, продавайте!
А сторожа хай стоїть,
Хай пильнує і зорить,
Щоб не сталося содому,
Ані тиску, ні погрому,
Щоб пройдисвіт не дурив
Добросердих покупців!.."
Тут купецтво виступає,
До людей кричить-гукає:
"Гей, панове, славний крам
Приготовано тут вам!
Ой шовки, ще й оксамити,
Ой же вибрать ще й купити!"
До крамниць народ біжить
Краму вибрати й купить,
А купці рублі складають
Та прикажчикам моргають.

От до кінського торжка
Іде варта городська.
Що за диво? Від народу
Ані виходу, ні входу;
Мов комахи ті кишать,
І сміються, і кричать.
Городничий здивувався,
Що народ так розгулявся,
І сторожі дав наказ:
"Путь мені прокласти враз!"
"Гей! Чортяки босоногі!
Геть з дороги! Геть з дороги!"
Вусані кричать на страх
З нагаями у руках.
Весь народ заворушився,
Зняв шапки і розступився.

На конячому торжку
Пара коней у рядку —
Очі полум'ям палають,
Гриви золотом сіяють,
По широкому хвості
Грають хвилі золоті...
Городничий посивілий
Тільки охнув що є сили:
"От на світі є дива!
Аж п'яніє голова!"
Весь загін тут уклонявся,
Мудрій мові дивувався.
А старий служака враз
Пресуворий дав наказ —
Коней тих не продавати,
Не шуміти, не кричати;
Та й поїхав до царя,
Краю того владаря,
Розказать про дивну пару
Серед кінського базару.

До палацу він іде,
Сто поклонів там кладе,
На коліна упадає
І цареві промовляє:
"Не вели мене карать,
Слово дай мені сказать!"
"Говорити закортіло?
Говори, та тільки діло!"
"Як умію, розкажу:
Городничим я служу;
Щиро й вірно я справляю
Службу цю..." —
"Та знаю, знаю!"
"От, на кінському торжку
Бачу я юрбу людську.
Під'їжджаю — тьма народу!
Ані виходу, ні входу.
Тут загін я свій послав,
Щоб народ він розігнав.
Та і сталось, царю-пане!
Що ж за диво нечуване?
Між великих і малих
Двоє коней дорогих:
Очі полум'ям палають,
Гриви золотом сіяють,
По широкому хвості
Грають хвилі золоті...
Копити ж сіяють разом
І сапфіром, і алмазом!"

Цар, як ті слова почув,
Аж на місці підстрибнув:
"Хочу я за всяку плату
Чудо те собі придбати.
Гей, карету!" І стоїть
У дворі карета вмить.
Цар умивсь, причепурився
Та й поїхав-покотився;
За царем — стрільців загін.

От прибув на ринок він.
Всі навколішки упали,
"Слава, слава!" — закричали.
Цар вклонився — і за мить
На землі уже стоїть...
Ока з коней він не зводить,
Так і сяк до них заходить,
Шепче лагідно до них,
Мов до діточок малих,
Усміхається ласкаво,
Гриву гладить кучеряву
І питається у всіх,
У великих і в малих:
"Гей! Сажіть мені, хлоп'ята,
А чиї це коненята?
Хто хазяїн?"
Тут Іван
Руки в боки, ніби пан,
Поперед братів виходить
І поважну річ заводить:
"Пара це, сказать, моя,
Їм хазяїн, царю, я".-
"Їх купити я бажаю!
Продаєш ти?" — "Ні, міняю".
"Що ж тобі на вимін дать?" —
"Срібла шапок п'ять та п'ять".
"Тобто десять, люди кажуть".
Срібла цар сказав одважить
І до того повелів
Ще додати п'ять рублів.
Отака була щедрота!

До конюшні у ворота
Коней слуги повели.
Слуги в золоті були,
З дорогими-поясами,
Із
1 2 3 4 5 6 7 8
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Горбоконик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Горбоконик"