Читати книгу - "Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен"

Ратибор. Це ім’я зодягнуте не в дзвінкий константинопольський одяг – звуки цього імені огортає м’яка шкіра та лляна тканина моєї Вітчизни – грубе цупке полотно склавинів; а ім’я означає «воїн»…

А ось воїном я ніколи не був. Скільки пам’ятаю себе сущого – був я слугою, помічником жерців у святилищі Желянського поля під Києвом-городом. Про місто це на берегах Бористену в Константинополі знають мало. Мудрі люди вважають, що Київ сто індиктів тому був споруджений Александром Завойовником,[9] як одна з фортець для захисту благословенного світ у від провіщених у Святих Писаннях Ґоґа та Маґоґа.[10]

Не бачив я у Києві славетних та давніх кам’яних руїн, бо місто дерев’яне, та й каменю для фортечної справи там обмаль. Не чули ми від старших жерців про Александра, хоч ті старі знали про минуле багато: про Велесові[11] часи та Преславові,[12] про війни з готами[13] та утигурами,[14] що про них згадує і славетний Прокопій з Кесарії,[15] про потоп та темряву всесвітню… А на півночі немає Магога, але живуть мирні роди склавинські і войовничі варяги, що відкидають Христа.

А збудував Київ каган Кий,[16] що його іменем сам град названий, і було це в часи Кисикові,[17] а може, й раніш. Збудований поліс на двох горах – Щекавиці та Хоривиці – і має дві стіни дерев’яні та рів. На Хоривиці стоїть акрополь Київський, по-склавинськи – Дитинець. Там живуть князі-кагани. За моїх часів каганом був Аскольд[18] із північного роду Дирів, і славний він був володар. У двох походах примусив він дикі і войовничі роди деревлянські, знані ромеям як костобоки, до податей щорічних, і відігнав від Бористену кочові орди Турагая, і погрожував Саркелові[19] війною так, що степова держава Хазарія втягнула свої щупальця у глиб Великого Степу.

У двадцятий чи двадцять другий рік правління кагана Аскольда почав я служіння своє на капищі ідолів Свентовита й Симаргла, що на полі Желянському між Києвом і Хорським урочищем.

Поганські боги, між ідолів яких заблукали мої склавини, численні, як і в усіх язиків, що не вірять в Єдиного. Кожному споруджено капища, різні за розміром і будовою. Те, в якому поганська омана тримала мене, грішного, було під Києвом найбільше.

Серед попелищ славних склавинів, що всіяли Желянське поле, стоїть трикутний пагорб, на ньому ж ростуть великі дуби, древні, як сама земля склавинська. Дуби високі: з їхніх вершин видно золотих коників на даху Аскольдового палацу і димну хмару на Песячому острові, де земляні люди палять вугіль і моляться небесному царю Тангрі.

Найстарший дуб на тому пагорбі в давні часи Велесові був розщеплений блискавкою на три частини, але живе й досі. То – Даждьбогів дуб. Даждьбогові, небесному отцю поган гіперборейських, склавини ідола не ставлять. У давні часи жрець Овой у західному святилищі Жаб’є, в зміїних землях, збудував ідола Даждьбога. Й ось невдовзі весь рід його нагло загинув. Лише молода дочка Овоя Світилена, яка мала дар провіщення, зосталася живою й бачила уві сні світло і думала – бо була поганської віри, – що світло від Даждьбога. І прорік їй Голос із світла, щоб не ставили родовичі бовванів небесному. Думаю я, що то Єдиний говорив пророчиці проти ідолів мерзенних.

Але темна була Світилена і казала всім: «То Даждьбога воля». А син Світилени, Силеник, став старшим жерцем Желянським. Він побудував огорожу навколо розщепленого дуба. Огорожа збудована з грубезних дубових колод два лікті завтовшки і заввишки п’ятнадцять ліктів. Зверху колоди загострені, й на кожну насаджено череп священного коня з табуна Симарглового. Колоди ці чорні від часу, і вночі по них повзають великі прозорі комахи, всередині яких горить мертвотно-біле світло.

Брами в огорожі немає, але зі східного боку під колодами зроблений хідник у землі, такий великий, що озброєний воїн може пройти по ньому не згинаючись. У часи небезпеки Силеник наповнював хідника водою з потаємного джерела і святилище ставало недоступним.

Колоди над хідником пофарбовані червоним, а над ними вміщено мідяне сонце, яке молодші жерці щодня чистять попелом, і воно блищить так сильно, що видно мисливцям із Долобського озера. За огорожею, окрім Даждьбогового дуба, росте ще з десяток дубів, між якими за давніх часів спорудили жертовники та намет для старшого жерця. Молодші жерці, помічники та старі наложниці старшого жерця мешкали поза цим храмовищем у землянках. Тих землянок було багато, і городяни з Києва називали святилище поміж собою «виттю» – хутором.

Простір за огорожею ми щодня часто вимітали. Біля Даждьбогового дуба стояло вісім каменів, пласких та круглих, і два боввани: кам’яний чотирикутний із чотирма обличчями та дерев’яний круглий із крилами. Чотириликого звали Свинтовит – сторож чотирьох сторін Даждьбогового світу, крилатого – Симаргл.

Симаргла зробив майстер Вород,