Читати книгу - "Просто гра"

– О-о-о! Кому ж, як не мені знати, як ти в ньому розчиняєшся! – засміялася Ірина. – Ні, я не підслуховувала, але й вуха не затикала, коли ви на моєму ліжку таке витворяли!

– Та чи я винна?! – посміхнулася Наталія. – То все він, мій Ілько!

– Але ж пищиш ти!

– І не кажи! – Наталія зашарілася. – І пищу, і стогну, і ледь не умліваю! Він такий класний, Іро!

– Тітка Алла ще не в курсі?

– Ні, – зітхнула Наталія. – Я мамі про Ілька нічого ще не казала.

– Вона не здогадується?

– Про що? Про нас? Ні, гадаю, що ні. Ми вже пів року зустрічаємося, а я все не наважуся розповісти про нього батькам.

– Чому? Здається, що в тебе з мамою теплі, довірливі стосунки, – сказала Ірина. – Думаєш, вона буде проти ваших зустрічей?

– Мої батьки… Вони мене дуже люблять, але завжди наполягають на тому, щоб я робила так, як вони вважають за потрібне. Розумієш, Іро, батьки й справді багато чого досягли в житті своїм розумом, працею, наполегливістю, зв’язками, врешті-решт, а мене все ще вважають недосвідченим дівчиськом. Вони вирішили, що я маю продовжити їхню справу. Я пішла в медичний, закінчила вже два курси – так, як вони хотіли. Кілька років тому вони почали натякати на те, що син Михайлівського Володя дуже гарний юнак, стажується за кордоном, а після його повернення батьки мають передати сину частину свого бізнесу. Я зрозуміла, на що вони натякають і чому родина Михайлівських зачастила до нас у гості, але роблю вигляд, що не розумію натяків, – пояснила Наталія.

– Ти хочеш сказати, що вони тебе сватають за того окулярника Володю?

– Не зовсім так, – знітилася Наталія, – але… Та ну його! Хочеш я тобі подарую свою жовту футболку?

– Ні, не хочу! Тітка Алла все одно мене у ній побачить.

– І що з того? Я скажу, що поставила на футболці пляму, яка не відіпралася, тому й віддала тобі.

– Я не хочу, щоб ти мені щось дарувала.

– Чому?!

– Ти мене пригощаєш чимось смачненьким або даруєш щось перед тим, як будеш ночувати в мене з Іллею. Виходить, що я беру з тебе плату за нічліг? Я так не хочу, Нато!

– Я ж від душі!

– І взагалі, Наталочко, ти розумієш, що мене підставляєш? Я навіть уявити боюся, що буде, якщо твої батьки дізнаються, що я дозволяла вам у нас ночувати, коли моєї матері не було, ще й до цього брехала їм.

– Не переймайся! Якщо дізнаються, я удар візьму на себе. Обіцяю!

– А я буду брехухою!

Наталія сіла поруч, обняла подругу за плечі.

– Моя хороша! На кого ж мені покластися, як не на тебе? – промовила вона, погладжуючи її худеньке плече. – Скажеш мені, коли твоя мама поїде на дачу з ночівлею?

– Ти мене знову підставляєш! І що мені робити, коли я тебе люблю?!

Наталія запросила Ірину до своєї кімнати, відчинила шафу з одягом, дістала джинси.

– Дивись, що мені батьки прикупили! – похвалилася вона. – Справжні «мальвіни»! Я їх поношу з місяць, а потім скажу, що пляму поставила, попрошу маму нові купити, а тобі ці подарую. Справжня «фірма»!

Ірина сказала, що не потрібно, але в душі пораділа обновці, яка у неї з’явиться незабаром.

Наталія зустрічалась з Іллею кілька разів на тиждень. Іноді їм удавалося усамітнитися на цілу ніч, але це траплялося не дуже часто. Ілля жив з матір’ю та молодшим братом, дачі в них не було, тож майже завжди хтось із рідних був вдома. Одного разу мати забрала молодшого сина і поїхала на два дні до своєї знайомої в село, щоб допомогти садити картоплю. Ще двічі, коли мати була на роботі, а брат лишався вдома, Ілля платив хлопцеві, щоб той ішов гуляти в дворі. Вдома у Наталії завжди хтось був – якщо не батьки, то домогосподарка, яка весь час то готувала їжу, то носилася по кімнатах із ганчіркою, приходив ще іноді садівник. Тож дівчині усамітнитися зі своїм хлопцем у будинку не вдавалося. Залишалася лише Іра, у якої мати часто їздила в село, де лишився будиночок від покійних батьків. Там мати подруги саджала город, і Наталія користувалася цією можливістю, умовляючи Ірину сказати матері, що вона в неї заночує. Звичайно, Іра була нерівня Наталії, але її батьки давно вже змирилися, що дівчата нерозлийвода. На день народження Іри Алла Володимирівна особисто купувала подрузі доньки щось із фірмового одягу та недорогих прикрас. Для дівчини із бідної родини це було справжнім святом. Дещо з одягу їй дарувала і Наталія, пояснюючи, що то вже «вийшло з моди» або «вже набридло». Іра не гребувала і такими подарунками, бо молодість прагнула мати гарний вигляд і мати бодай трохи «фірми».

Після останньої ночі кохання, яку Наталія провела з Іллею в кімнаті подруги, дівчина геть втратила спокій. Вона просила хлопця бути обережним, але вони обидвоє так розпалилися, що в пориві пристрасті Ілля, якого Наталія міцно обхопила ногами, на мить втратив пильність і не зміг вчасно перервати статевий акт.

– Що ми наробили? – стривожилася Наталія.

– Бігом до ванної! – наказав їй Ілля.

Дівчина довго лила на себе воду, намагаючись змити із себе сліди таємного кохання, але відтоді в душу закралася тривога. Вона ходила розгублена настільки, що це помітила навіть мати.

– Доню, чи ти не захворіла? – запитала Алла Володимирівна, приклавши губи до її чола. – Здається, не температуриш.

– Усе добре, мамо, – посміхнулась дівчина. – У мене все гаразд.

– Точно?

Жінка тримала доньку долонями за обличчя і дивилася прямо в очі. Наталія не вважала себе брехухою, хоча іноді доводилося хитрувати. Їй вдалося витримати на собі погляд матері, і жінка заспокоїлася. За два тижні Наталія була в розпачі: у неї була затримка, а це означало, що вона завагітніла.

– Почекаю ще кілька днів, – втішала вона себе, хоча раніше такого з нею не траплялося. – Усе може бути, і затримка також.

Минуло ще кілька днів, аж раптом, коли Наталія хотіла з’їсти тушкованої капусти з м’ясом качки, її знудило. Вона ледь встигла добігти до туалету, щоб не виблювати в кімнаті.

Дівчина довго вмивалася холодною водою і раділа