Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Ловці перлів, Мирко Пашок 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловці перлів, Мирко Пашок"

197
0
10.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловці перлів" автора Мирко Пашок. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 47
Перейти на сторінку:
знайдуть одну єдину варту уваги перлинку. Знали також, що полювання за перлами на великих глибинах неминуче призводить до розладу сечового міхура норців. Хлопці знали про це з досвіду й не замислювались над цим, так само, як не замислювались і над тим, що така ж доля чекає й на них, коли вони підростуть і теж спустяться в синю глибінь. Знали, що й у них під тиском води луснуть вушні перетинки, але вони й тоді чутимуть, хоч і не так добре, як зараз; знали й те, що пізніше, у віці, який не для всіх буває однаковим, але ніколи не досягає похилого, в них, голих норців, піде кров з рота — і це буде кінець. Так, усе це вони знали, але підсвідомо, без розумування, так само, як органами нюху відчували запах, що оточував їх, наче невидимий дим, але не проникав до їхньої свідомості.

Вогонь уже палахкотів, коли на сході, за морем, з'явилася тонесенька й довгаста яскраво-жовта хмаринка, схожа на павутиння, напнуте над морським обрієм.

Один за одним прокидалися чоловіки, швидко, не протираючи очей, і перехід від сну до неспання в них був стрімкий і раптовий, як і перехід від тропічної ночі до дня. Було їх дванадцятеро, і серед них — Аусса, який навіть і гадки не мав, що сьогодні прокидається востаннє. Всі вони були голі, якщо не рахувати вузенької ганчірки навколо стегон, мали високі, стрункі постаті, темну шкіру кольору зерняток стиглої кави, а на голові — кужелі густого й сплутаного, наче вовна, волосся. Лише в нахуди й серінджа волосся було коротко підстрижене, бо вони були араби. Втім, стрижені голови цих двох прикривали високі білі тюрбани.

Нахуду звали хаджі[3] Шере. Його маленька голова, що ледь визирала з-під тюрбана, була схожа на ріпку, така ж завбільшки, темна й зморшкувата та ще й з кущиком прив'ялої гички, тобто кошлатою борідкою; двійко гострих очей неспокійно бігали туди й сюди, перескакували з одної речі на іншу, наче вражені якимсь шаленством, що змушувало їх до цього невпинного танцю.

Серінджеве ім'я забулося. Та, зрештою, він грав роль другорядного лиходія. Невдовзі після цієї історії серіндж загинув під час аварії іншого судна, й смерть цього опасистого арабського торгівця принесла чимало радощів його численним худющим боржникам.

Тож обидва — нахуда й серіндж — теж устали, бо хмаринка над виднокругом заясніла, провіщаючи схід сонця. Тої миті, коли сонячний серп виринув з моря, а дрібні хвильки підхопили його сяйво й розкололи морську гладінь на золоті та блакитні пруги, хаджі Шере клякнув і, торкнувшись чолом піску, замурмотів слова ранкової молитви. Одразу ж після цього він почав голосно читати перші вірші фатихи. Всі хором вторували йому. Молячись, хаджі Шере оглядав усіх своїми неспокійними очима. Він був господарем і цілком усвідомлював це. А вони були ловці перлів і знали, що зараз складають присягу. Бо фатиха — це свята молитва, якою починають кожну справу, а ловець нею ще й присягає не приховувати того, що подарує йому сьогодні аллах.

Прочитавши фатиху, ловці поїли. Потім спустили човни на воду й попливли. Було їх шість пар. Аусса плив із мовчазним Камесом.

День був уже в розпалі, й спека тропічною зливою струмувала з блідого неба. Дехто помилково твердить, наче небо в жарких країнах синє. Ні. Воно білясте, пройняте сонячним сяйвом і ніби просякнуте спекою. Воно брудне, низьке, важке й немов налягає на людину усією своєю вагою

Але Аусса й Камес не відчували цього тягаря, який притискує європейців до землі. Вони були дітьми цієї спекотливої землі, обидва народилися неподалік, на високому урвистому березі, вишмаганому сонцем і ураганами й лише де-не-де оздобленому приземкуватими карликовими деревцями. Чи любили вони його, це страшне, біле сонце? Важко сказати. Розповідають, що деякі племена в африканських пустелях ненавидять сонце, як свого ворога, й навіть кидають у нього камінням, по-дитячому сподіваючись колись поцілити його й збити з неба. Та Аусса й Камес, доки пливли, жодного разу навіть не поглянули на сонце. Воно було вгорі, а вони — долі. Це все, що вони знали про сонце й усе, чим воно для них було. Вони дивилися лише на свій човен і вперед.

Човен був довгий і вузький. Їхньою мовою він називався «гурі». В ньому лежав великий плаский камінь з діркою посередині, прив'язаний линвою до залізного кільця на носі човна. Поряд лежала залізна тичка, загострена на кінці, тобто остень. А ще тут стояли глечик з питною водою й дерев'яна скринька без вічка, але із скляним денцем. Оце й усе. Та ще за поясом у кожного з ловців був ніж і сітка з пальмового лика.

Вони веслували спокійно й ритмічно. Інші гурі рухалися з такою ж самою швидкістю, поступово віддаляючись одна від одної, і шляхи їхні віялом розходилися з одної точки. Згодом Камес залишив весло, поклав на воду скриньку зі скляним денцем і схилився над нею. Перехід від цього порожнього, спраглого світу до царства чудес був такий же раптовий, як і перехід від сну до неспання, від ночі до дня. Здавалося, ніби цій звичайній дерев'яній скриньці зі скляним дном притаманні чудодійні властивості: вона начебто відкривала шлях до чарівних садів, які на цьому світі не ростуть ніде.

Насправді ж це була звичайнісінька скринька, і всі її чари полягали в тому, що скляне денце спокійно лежало на морській поверхні, а дерев'яні стінки, кидаючи тінь, перешкоджали віддзеркаленню сонячних променів. Тож скринька ставала вікном до моря.

Глибина моря в цьому місці сягала двадцяти метрів, та вода була прозора, наче кришталь, і здавалося, досить тільки простягнути руку, щоб доторкнутися до коралового галуззя. Але корали були глибоко. Цілі коралові колонії, з химерно покрученим віттям, що спліталося в непрохідні хащі, білі й пурпурові, нерухомо стояли в зеленавій воді. Вони загадували собою мертвий ліс, але між віттям цього лісу, наче пташки, пурхали рибки, і з кожним порухом їхніх тіл угору здіймався рій барвистих іскор.

Човен плив далі, і коралові хащі рідшали. Дно тепер було скелясте, вкрите різноманітними мушлями: від дрібних черепашок і аж до велетенських мисок, завбільшки

1 2 3 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловці перлів, Мирко Пашок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловці перлів, Мирко Пашок"